Пекло на землі

Ще кiлька крокiв… ще ось… i впав у мочар, схопився, – чалап, чалап, упав, знов схопився, а над головою – паф, паф. Прикляк i рачки по болотi… в очерет… занiмiв… трясуся в лихоманцi…

Коли… у кiлькох кроках шелест. Боже, невже лiзе навздогiн?.. Зiбрав останнiй дух i далi.

– Юрченко! це я, – почув знайомий голос.

Це був мiй Сава. Оглянулись навколо i зникли в очеретi.

Через тиждень довiдався про наслiдки страшноi поразки. Щастя, що пiд лiсом корчi. 50 хлопцiв посiкли. Зброя, обоз – все луснуло.

Сам Чубатий залишив пiд корчем пiвплеча, а найвiрнiший його заступник Гуменюк полiг, розкраяний на пнi.

Розбрелись врятованi по хуторах, розпитуючи один за одного; з радiстю приймалось, що той живий, того бачив, як зникав цiлий у лiсi, а той на хуторi лiкуе рани.

Поразка так прибила, що за нову спробу нiхто не вiдважувався й мови зводити.

Минали жнива. Бiльшовики оголосили мобiлiзацiю на Захiднiй фронт. Виринуло питання: або класти голову за комуну, або йти проти неi.

Свiдомiшi вибирали останне. Сприятливий момент: заворушились ми знову.

Я в цей час вештався по Подiллю. На березiвських хуторах познайомився з Антоновичем. Вiн – старшина, давно дезертував. Мобiлiзацiя опромiнила його: заходився формувати загiн. За збiрний пункт вибрав лiс Галоче. До нього привiв я 10 своiх хлопцiв. Рiшили – пiдiрвати мобiлiзацiю по селах. В день виходу мобiлiзованих кинулись на села.

Я мав завдання на Синьки. Ранком залишив хлопцiв за селом напоготовi, а з кiлькома синькiвчанами пiшов у центр.

На селi приiзших комунiстiв не було. Коло сельсовету збирались мобiлiзованi. Мав вiдбутись мiтинг i «торжественнi» проводи з музикою.

Мене приняли за «советського» й не обзивались, а синькiвчани почали:

– Петро, куди зiбрався? Комуну захищати? Чи не сказився?!

– Що поробиш? Мобiлiзують.

– А ти демобiлiзуйся.

– Воно не штука не пiти, але ж дизинтиром зроблять.

– Та хай би робили, чорт там з тим, а то прилетять, до цурочки обголять ще й хату спалять: читав приказ?

– І на це е рада.

Всiх не спалять. Прийдуть палити, а ми по них гасити, – пояснював Тимошiвський.

– Та що однi лиш Синьки зроблять?

– Не бiйсь. За Синьками пiдуть i iншi. Он в Грузькiй жоден не йде. Бо ж за кого наставляти груди?

Тим часом прийшло сiльське начальство, музика, й почався мiтинг. Мiсцевий агент ЧК Кнурець аж захлинався – закликав на боротьбу з петлюрiвськими бандами. За ним голова НКС, сiльради.