Пекло на землі

Дух активности й енергii в менi буяв, як i ранiш, тому за мiсяць учителювання я був добрий педагог-практик (звичайно, на радянську мiрку), провiдник секцii мовiстiв при окрметодкомi, член бюра окрметодкому, частий доповiдач на гуртках, конференцiях, одночасно беручи широку участь в громадськiй роботi, як член-секретар редколегii стiнгазети, що била рекорд усiх стiнгазет мiста, член правлiння Будосу[24 - Будинок робiтникiв освiти.], провiдник учительського драмгуртка, постiйний член РКК[25 - Розцiночно-конфлiктна комiсiя.

], групкому[26 - Груповий комiтет с-ки Робос.] та iн.

Були 1928 – 1929 роки – часи радянського роздорiжжя. Тодi вичерпувались вкрай заповiти Ленiна i в комiсарiвських верхiвках проходила люта гризня. Їi намагались заглушити «п’ятилiтнiм пляном», але еднiсть керманичiв трiщала. Не вщух троцькiзм, а виник бухаринiзм. Полiтика перестала бути послiдовною й далекозорою, перетворившись в циклi сезонових заперечливих одна однiй директив, що зводили на манiвцi окружнi апарати та обурювали люд.

Краiна швидким темпом сповзала до сьогоднiшнього безладдя й краху.

Вiдiрваний останнiми роками вiд ширшого свiту, не бачучи справжнiх фарб життя, я не мiг з «окружноi колокольнi» дати вiрноi прогнози «кон’юнктурi благополучiя» влади; вiдчував лише, що щось не клеiться, але обняти цiлости ланцюга заперечень i краху не мiг.

Не долiтали до моiх вух роптання робiтничих мас: Куди йдемо? Де здобутки 12-рiчного будiвництва соцiялiзму? Не дочував, як застогнало село пiд непосильними податками; не знав причин – звiдкiль пiшли арешти, заслання, розстрiли; збагнути не мiг – за що вислали, виснаживши п’ять мiсяцiв у Допрi[27 - Радянська в’язниця.

], Мироновича – одного з найвидатнiших iнспекторiв наросвiти, тихого й роботящого працiвника. Я лише фiксував цi факти й з болем реагував на них.

І в мiру того, як крутiшала полiтика, як очевиднiшими ставали злиднi, як порожнiли полички в кооперативах (приватнi крамницi позакривали), як зникло в продажi сало, м’ясо, як довшали хвости за пайком хлiба (3/4 фунта на душу), як обкладали село щораз бiльшими податками, облiгацiями, хлiбозаготiвкою, як заносилась страшна гроза над церквою – так моi реагування ставали нервовiшi.

Почуття критицизму ставило питання: А чи ж це вiрно?..

На всяких зборах, на нарадах я став постiйним опонентом.

Осiнню 1928 року на мiськiй учительськiй конференцii грубо скритикував новi програми Наркомосу.