Пекло на землі

Прохiд важливий тим, що часто ждемо на нього цiлий день i все «сейчас», «сейчас». Кожний рветься хоч тих 10 хвилин побути на повiтрi та вiдсахнутися вiд камерного чаду; цiкаво також дiзнатись, чи е новi покiйники в камерi «смертникiв»; дехто сподiваеться «по блату» дiстати чи передати якусь новину свому земляковi, спiльниковi по справi.

Ведуть на прохiд строго, вимуштрувавши в дверях по два: на коридорi – числять, спускаемось по сходах на нижчий поверх – числять, проходимо коридором – числять, бiля надвiрних дверей – числять, вводять в огорожену дротом серед двору кошару i замикають – числять.

Така сама процедура, як вертаемося до камери.

Ходимо в кошарi по два, як парнi бички, збиватися докупи не вiльно; не можна також задивлятися у вiкна камер, а тим бiльше, щось показати, поздоровкатись з товаришем своiм. Не встигнеш головою кивнути, чи носа висякати, як надвiрний надзорець Федорiв уже бiжить з «сальним»[37 - Густа, брудна лайка, проклiн.] матюком i тягне до «подвалу».

З одного боку прохiд освiжуе, а з другого ще бiльше деморалiзуе, бо тут на тебе дивляться пильно з обох «вишок» вартiвники з багнетами, тут гарно лунае матюк, часто перед очима проводять зв’язаних заарештованих, повертаються розчервонiлi й заплаканi з допиту, тут пiд голими шаблями ведуть смертникiв на побачення, словом, багатенько картин допрiвськоi дiйсности…

Жахи допрiвськi доповнюе адмiнiстрацiя.

Майже весь склад ii – це колишнi, чи сьогоднiшнi чекiсти. Сам зовнiшнiй вигляд цiеi касти людей в совдепii дiе на нерви людини: хижий, пронизливий погляд чекiста пантеличить селянина.

Здебiльшого в’язнi не звертаються до адмiнiстрацii, бо, крiм прокльону, нiчого позитивного не дiстанеш.

Треба пiдкреслити, що проклiн у мурах Допру кришталево-клясичний. З уст строгого начальства, вiд начальника Допру до ворiтнього сторожа, виходять найновiшi, найогидливiшi фрази матерщини; звiдсiль запозичае неольогiзми в’язень, iх пiдхоплюе вулиця; цими новотворами збiльшуе свiй лексикон радянська «блатва»[38 - Босота.

].

Вiд прокльону недалеко до штовхана, каменем у вiкно та вистрiлу. Штовхають всi i всюди; каменем «оперуе» часто «конвой» з подвiр’я в’язницi.

Заглянути у вiкно, хапнути раз-два свiженького повiтря – здаеться, злочин невеликий, а радянська пильнiсть карае за це цеглиною по зубах; гарячiшi вартiвники вживають навiть зброi.

У 10-й камерi в’язень виглядав своеi жiнки (нашi вiкна на вулицю виходять – як туди не заглядати).