Саламандра (збірник)

Мовби передчуваючи, що рано чи пiзно хтось з украiнцiв таки посягне на Грабинського, один iз польських дослiдникiв писав, що «наведенi факти жодною мiрою не дають пiдстав, аби засумнiватися в польськостi письменника та його родичiв». А для того, щоб узаконити польськiсть, пише про перехiд Грабинського в дорослому вiцi до римсько-католицькоi конфесii. Якщо так дiйсно сталося, то в Галичинi це було звичайне явище. Навiть у такiй патрiотичнiй родинi, як Шептицькi, сини обрали рiзнi конфесii.

Разом з тим самi поляки пишуть про Джозефа Конрада як про великого польського письменника. Тому й Грабинський, безперечно, може належати не тiльки польськiй лiтературi, але також украiнськiй. Тому-то польськi дослiдники змушенi були утверджувати його творчiсть як польського лiтератора. Але якщо вiн вже такий щирий поляк, то навiщо це доводити подiбними словами: «Його письменницька творчiсть належить, звичайно ж, до польськоi лiтератури»?

Життя Грабинського було коротке i повне смутку.

Багато чим вiн нагадував Едгара По. Завше в чорному вбраннi, з блiдим, аж прозорим обличчям, з якого хвороба виссала всi барви життя, вiн, здавалося, дивився своiми голубими очима з якогось iншого свiту. Сухоти, ця фатальна хвороба для европейських письменникiв початку столiття, не обминула i Стефана. Життя його проминуло в постiйному страху й очiкуваннi рiшенця. Причому ця атмосфера оточувала цiлу родину, бо й батько помер вiд сухот.

Мешкали вони спочатку пiд Самбором, а згодом перебралися до Львова.

У гiмназii Стефан потрапив у суто польське середовище, однак першi своi вiршованi твори писав обома мовами. Оповiдань украiнських не збереглося, але вони iснували, бо була спроба надрукуватися в «Дiлi» та в «Лiтературно-Науковому Вiснику». Однак чи то мова його виявилася надто кострубата, чи не сподобалася нашим хлопцям мiстична тематика, але украiнського дебюту так i не вiдбулося.

Зате 1909 р. вiдбувся польський дебют збiркою новел пiд псевдонiмом Стефан Жальний. І хоч було в цих творах чимало ознак майбутньоi оригiнальностi, однак збiрка не викликала жодного резонансу i хутко пiшла в забуття. А от наступна збiрка «В узгiр’i руж», яка з’явилася на десять лiт пiзнiше, була визнана вартою уваги i вiдкрила авторовi шлях до лiтератури. Ще за рiк вийшла збiрка моторошних оповiдань з життя залiзницi «Демон руху».