Саламандра (збірник)

З усiх сил я почав видивлятися у напрямi того шуму, проте нiчого не побачив: панувала чорна, хоч око виколи, пiтьма.

Менi по обличчi мазнула мокра гiлка, обливши цiлим водоспадом крапель. Втер очi i лапнув рукою вгорi, аби намацати ту гiлляку, проте замiсть неi пальцi вхопили тверде дерево штахет.

«Сад, – подумав я з радiстю. – Або ж парк. У кожному разi знайду притулок на нiч».

Щоби не заблукати, вже не випускав iз рук огорожi i повiльно, крок за кроком, рухався вперед, ведучи пальцями по дерев’яних дошках, неначе тримався за провiдну нить посеред нiчного мороку.

Потiм штахети вiдступили, повертаючи кудись углиб. Фiртка. Я ввiйшов i замкнув ii за собою: у тишi глухо пролунав скрип деренчливих завiс.

Я йшов якоюсь алеею: надi мною вчувався рух дерев, якi росли з обох ii бокiв, навколо панував шерех листя i лопотiння гiлок, якими шарпав вiтер. Не бачив нiчого – навiть стовбури дерев зливалися з чорнотою ночi. Пройшовши так кiлькасот крокiв, я несподiвано вдарився головою до чогось твердого, пiднiс руку в напрямi перешкоди i зрозумiв, що то були штахети.

Отже, тут подвiр’я закiнчувалося, напевно, стежка, якою я йшов, не була центральною. Імовiрний будинок мав би бути в кiнцi головноi стежки, яка, певно, десь перехрещувалась iз тою, якою я випадково пiшов. Треба було шукати перехрестя стежок. Я обернувся i почав обережно прямувати у зворотному напрямi. Та чомусь не мiг втрапити на бажану дорогу, яка, за моiми розрахунками, мала б завести мене до будинку.

Пошуки не увiнчалися успiхом: за кiльканадцять хвилин ходу я знов опинився коло фiртки. Зрозпачений невдачею, промоклий до нитки, почав усе спочатку, постановивши тепер iти по штахетах направо i дослiдити спершу той бiк.

Та заледве я пройшов пару крокiв, як наткнувся на якийсь пень. Падаючи, рефлективно викинув угору праву руку, щоби вхопитися за дерево чи гiлку. Замiсть того рука наштовхнулась на рiг будинку. Я поводив рукою по стiнi. Дерев’яна, збита з негибльованих дощок. Намацав дверi, замкнутi кiлком…

Завагався: ввiйти чи шукати далi?.

.

Хатиною та буда бути не могла.

Раптом я вiдчув, що далi йти вже не можу, що я вже цiлком виснажений тривалою важкою мандрiвкою. Якийсь час мною вже била лихоманка. Постукав. Зсередини нiхто не вiдповiв. Приклав вуха до стiни, наслухаючи. Цiлковита тиша. Нетерпляче вирвав кiлок i цiлим тiлом налiг на тi дверi. Вони вiдчинилися на диво легко. В обличчя вдарив запах свiжого сiна i воску.