Дитячi мрiї. Вiршi

Дитячi мрii. Вiршi

Вадим Ферзь

Ця книга розповiсть тобi, читачу, про всi почуття юного автора! Також тут е одна трагiчна поэма з не дуже веселим хеппi ендом.

Дитячi мрii

Вiршi

Вадим Ферзь

© Вадим Ферзь, 2023

ISBN 978-5-4485-9901-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

«Штормять садiв зеленi хвилi…»

Штормять садiв зеленi хвилi,

На вiтах яблука висять.

Цим лiтом ви, плоди, вродились!

Це – найцiннiший лiта скарб!

Я вас прошу, моi сади,

Ви кожен рiк родiть плоди,

Щоб яблука були i грушi,

І солов'i б спiвали дужче,

А сад iз вiтром би затихли

І занiмiли би вiд втiхи.

В саду затьохкав соловей,

Аж я замилувався. Гей!

Спiвай про сад i нашу працю,

Веселкою переливайся,

Радiй життю, радiй теплу,

Пiрни в ранкову сиву млу,

Як вмиються росою всi дерева,

Туман на гiлля ляже молоде,

Окреслиться схiд смугою рожево,

Засяе в плесах сонце золоте,

Я вийду в молодий i пишний сад,

Де слив смачних ось пломенiе ряд.

Їх аромат я жадiбно ловлю,

Куточок цей казковий я люблю…

    Сiчень, 1999 р.

«Мiсяць глядить у замерзле вiконце…»

Мiсяць глядить у замерзле вiконце,

Кидае iскри на шибки квiтчастi.

Нiч у вiкно, як прозоре суконце,

Лiзе морозна, зимова i ясна,

Свiжiстю вабить зимового шума,

Свiтиться мiсяць – цей серп золотистий,

Наче замрiявсь i щось там вiн дума

Про зорi далекi, про далi iмлистi…

Аж ось рiзнобарвний i ранок крадеться —

Мiсяць вже млiе, бiлiе i гасне

Сонечко встане, стиха озирнеться

І посмiхнеться зимi цiй прекраснiй.

    1999 р.

«Синiе вечiр за вiкном…»

Синiе вечiр за вiкном,

З«явились золотистi зорi.

І вiтерець махнув крилом,

Гуляе, свище вiн на волi.

І ось легенький вже туман

Серпанком укривае поле,

За ним, немов козак, курган

Шука свою лихую долю.

Блищить срiблястая роса,

В лугах широких трави косить

Безшумна мiсячна коса,

А вiтер запах трав доносить…

В кущах зайшлися цвiркуни,

А свiтлячки в травi росянiй,

Все гомонять балакуни,

Мигтять, як маяки в туманi.

За лiсом манить моря глиб,

Полискують зiрок опали,

Маяк ледь-ледь вже миготить —

Це лiтня нiч на землю впала.

Блукае сон по-пiд вiкном,

Сузiр'я Орiона сяе.

Вже вiтер не шумить крилом,

В траву лягае й засинае.

    Сiчень, 1999р.