Титан

Вiн сам схожий на художника, не вважаете? – Рита, певна рiч, чула про пiдступи та злочини Цезаря Борджiа, але нiколи не читала його життепису.

– Вiн був i митцем певного трибу, – вiдповiдав iз iронiчною посмiшкою Ковпервуд, котрому свого часу, коли вiн купував портрет, розповiли в усiх подробицях i про Цезаря Борджiа, i про його батька, папу Олександра VI. З того часу його i зацiкавила iсторiя родини Борджiа. Втiм, панi Солберг навряд чи вловила приховану в його словах iронiю.

– А ось i панi Ковпервуд, – зауважила Рита, переходячи до портрета, написаного Ван-Беером. – Ефектна рiч! – додала вона тоном знавця, i ця наiвна самовпевненiсть здалася Френковi дуже милою. Вiн вважав, що жiнка мае бути самовпевненою i трохи пихатою. – Якi соковитi фарби! І цей сад i хмари – дуже вдалий фон.

Вона вiдступила на крок, i Ковпервуд, зайнятий тiльки нею, замилувався вигином спини i профiлем жiнки. Яка гармонiя лiнiй i фарб! «Рух кожен сплiтаеться у вiзерунок», – хотiлося йому процитувати, але замiсть цього вiн сказав:

– Портрет писався в Брюсселi.

А хмари i вазу в нiшi художник дописав потiм.

– Чудовий портрет, – повторила панi Солберг i рушила далi.

– А як вам подобаеться Ізраельс? Картина називалася «Скромна трапеза».

– Дуже подобаеться, – вiдповiдала вона. – І ваш Бастьен-Лепаж також (вона мала на увазi «Кузню»). Але менi здаеться, що старi майстри у вас – цiкавiшi.

Якщо вам пощастить вiдшукати ще кiлька речей, iх неодмiнно треба перемiстити в окрему залу. Вам так не здаеться? А ось до Жерома я чомусь байдужа, – вона промовляла, розтягуючи слова, i це здавалося Френковi чарiвним.

– Чому ж? – здивувався вiн.

– У ньому е щось штучне, не вважаете? Менi подобаеться колорит, але тiла одалiсок аж надто досконалi. Хоча, звiсно, це гарно.

Ковпервуд був не дуже високоi думки про розумовi здiбностi жiнок i розцiнював представниць прекрасноi статi бiльше як витвори мистецтва, хоча i помiчав, що iнколи вони iнтуiтивно осягали те, до чого вiн сам нiколи б не додумався.

«Ейлiн, безумовно, не могла б цього помiтити, – мiркував Френк. – До того ж вона тепер не така вже й приваблива. Немае в нiй цiеi чудовоi свiжостi, наiвностi, чарiвностi та тонкощiв розуму. А чоловiк у панi Солберг – якийсь блазень.