Титан

– Так, – сказала вона згодом i глибоко, на повнi груди вдихнула повiтря. – Так! – повторила вона, немов щось нарештi вирiшивши про себе.

– Кохана, – прошепотiв вiн, стискаючи лiкоть Рити та задивляючись в ii освiтлений мiсяцем профiль.

– Що я роблю? – прошепотiла вона, блiднучи та задихаючись вiд хвилювання.

16. Фатальна iнтермедiя

Ковпервуд радiв неймовiрно. Вiн заледве дочекався часу побачення, i дiйснiсть перевершила всi його найсмiливiшi сподiвання. Рита була милiша, своерiднiша, звабливiша за всiх жiнок, котрих йому доводилося ранiше зустрiчати.

Пiдприемець поспiшно винайняв чарiвну квартирку на Пiвнiчнiй сторонi i гаяв там iз Ритою чимало годин уранцi, вдень i ввечерi – залежно вiд обставин. Тут, на волi, Френк мiг не кваплячись вивчити свою нову коханку, але хоч би який прискiпливий вiн був, чоловiковi не вдалося виявити в нiй жодних або майже жодних недолiкiв. Молодiсть i безтурботнiсть – безцiннi дари, а у неi в надлишку i того, й iншого. Натура, чужа до будь-якоi меланхолii, що мала щасливу здатнiсть насолоджуватися миттю, Рита не намагалася зазирати в майбутне, не вишукувала причин для тривог i хвилювань, не згадувала про минулi невдачi та неприемностi. Вона любила гарнi речi, але не була марнотраткою. Як не намагався Ковпервуд умовити ii бiльше витрачати на себе, як не хитрував, все було намарно, i це не могло не викликати його поваги. Жiнка завжди знала, чого прагне, витрачала грошi економно, купувала розважливо та скромнiстю своiх суконь нагадувала йому польову квiтку. Часом почуття до Рити захоплювало Френка з такою силою, що ставало болiсним для нього i вiн радий був би позбутися тiеi мани, але не мiг iз собою нiчого вдiяти. Чар не минав. Коли пiсля найнесамовитiших пестощiв Рита поправляла свое розпатлане волосся, чарiвно кривляючись перед дзеркалом i мiркуючи вiдразу про купу приемних речей, вона здавалася йому тiльки ще бiльше свiжою, вродливою та чарiвною.

– Ти пам’ятаеш, Алджерноне, ту картину, що ми з тобою бачили в антиквара три днi тому? – нагадувала вона, розтягуючи слова та називаючи його цим другим iменем, яке вважала милозвучнiшим i вiдповiднiшим для iхнiх романтичних зустрiчей.

Ковпервуд спочатку заперечував проти цього, але вона наполягла на своему. – Пам’ятаеш плащ старого, який досконалий синiй тон (картина називалася «Поклонiння волхвiв»)? Ну, просто ча-рiв-ний! Вона так мило розтягувала слова i так кумедно при цьому випинала губки, що немислимо було не поцiлувати ii.