Титан

Зайнятий своiми справами, Ковпервуд тодi не звертав на неi уваги. Вiн iз захопленням розробляв черговий хiд, який дав би йому перевагу у вiйнi зi старими газовими компанiями. А для Ейлiн, хоча вона лиш раз бачила Антуанетту у Френка в кабiнетi, секретарка й зовсiм не iснувала. Жiнка-конторниця була в тi днi такою рiдкiстю, що на неi дивилися, як на опудало. Ейлiн просто не помiчала ii.

Десь приблизно через рiк пiсля того, як Ковпервуд зiйшовся з Ритою Солберг, його взаемини з Антуанеттою Новак, суто дiловi й офiцiйнi спочатку, раптово набули дещо iншого, особистiсного характеру.

Чим це пояснити? Тим, що йому набридла Рита? Анiтрохи! Френк, як i ранiше, захоплювався нею. Чи тим, що йому набридла Ейлiн, котру вiн нахабно дурив? Зовсiм нi. Часом вона приваблювала його нiтрохи не менше, може, навiть i бiльше, нiж ранiше. І саме тому, що ii законнi права так грубо вiн зневажав. Вiн жалiв Ейлiн, але виправдовував себе тим, що всi його романи – за винятком, мабуть, зв’язку з панi Солберг – дуже нетривкi. Якби у нього була можливiсть одружитися з Ритою, вiн, iмовiрно, так i вчинив би, навiть iнодi думав, чи може щось змусити Ейлiн дати йому волю. Але все це врештi-решт були тiльки порожнi думки. В глибинi душi вiн вважав, що вони проживуть разом до самоi смертi, тим бiльше, що Ейлiн так легко дурити.

Ну, а Антуанетта Новак була для нього лише частиною тiеi симфонii тiлесного кохання, за допомогою якого, як вiдомо, краса править свiтом. Антуанетта була чарiвною брюнеткою, особливо гарно виглядали ii великi чорнi очi, що горiли вогнем невситимоi жаги, i Ковпервуд, на котрого стенографiстка спочатку не справила вiдчутного враження, поступово зацiкавився нею.

Дивлячись на неi, вiн дивувався, як Америка змiнюе людей.

– Вашi батьки – американцi, Антуанетто? – запитав вiн ii якось уранцi з тiею поблажливою фамiльярнiстю, з якою зазвичай поводився зi своiми пiдлеглими або людьми, котрi стоять нижче за нього за розумовим розвитком, що, втiм, нiкого не ображало, а багатьом навiть здавалося вельми втiшним.

Антуанетта, свiженька й охайна, в бiлiй блузцi та чорнiй спiдницi, з чорною оксамиткою на нiжнiй шиi i з важкими чорними косами, що обвивали ii голову i були скрiпленi бiлим целулоiдним гребiнцем, глянула на нього повними щастя й удячностi очима. Вона звикла до чоловiкiв зовсiм iншого штибу: в дитинствi ii оточували люди суворi, запальнi, гарячi, часом вони напивалися i тодi починали запекло сваритися.