Титан

Дiвчина слiпо обожнювала його. Скiльки б вiн не заподiяв iй горя, Антуанетта – i майбутне це показало – нiколи не стала б йому мстити. Однак, сама того не вiдаючи, вона першою викликала пiдозри у Ейлiн i вiдкрила iй очi на зради Ковпервуда.

Приводом до цього послужили два доволi незначних випадки. Якось, заiхавши за Френком, Ейлiн застала його в кабiнетi наодинцi зi стенографiсткою, хоча було вже пiзно й iншi службовцi давно розiйшлися. Вони дуже жваво розмовляли про щось, i панночка, коли Ейлiн увiйшла, нiби знiяковiла.

Іншим разом, коли Ковпервуд був у вiд’iздi, Ейлiн здалося, що вона бачила його разом iз Антуанеттою в каретi на Стейт-стрит. Стояла гидка листопадова погода. Ейлiн виходила з крамницi Меррила i випадково зиркнула на екiпаж, що проiжджав бiля хiдника. Повноi впевненостi у неi не було, але ii все одно це вразило. Невже Френк у мiстi i нiкуди не виiжджав? Ейлiн негайно ж вирушила до нього в контору, пiд приводом, що знайшла гарненький нашийник для Дженнi, песика старого Лафлiна, а насправдi, щоб перевiрити, чи Антуанетта там. «Невже Ковпервуд мiг захопитися цiею стенографiсточкою?» – питала вона себе дорогою. У конторi всi вважали, що шефа немае в мiстi, але й Антуанетти на мiсцi не виявилося. Лафлiн сказав Ейлiн, що панна Новак, здаеться, пiшла в бiблiотеку пiдiбрати якiсь матерiали. Так Ейлiн i не вдалося розвiяти своi сумнiви.

Як вона мала до цього поставитися? І щастя ii, й усi надii були настiльки тiсно пов’язанi з коханням та успiхом Френка, що при однiй думцi втратити його вона готова була ошалiти.

Часом Ковпервуд, продираючись звивистими стежками пристрастi, замислювався над тим, як вчинить Ейлiн, якщо дiзнаеться про його вибрики. Уже й ранiше – коли вiн завiв iнтрижку з дружиною адвоката, панi Катридж, а потiм iз Еллою та панi Ледуел – у нього траплялися невеликi сутички з Ейлiн, i хоча до справжнiх сварок справа не дiйшла, Френковi стало ясно, що навiть тiнь пiдозри виводить дружину iз себе. Інодi вiн десь пропадав, i Ейлiн чекала його даремно, але у чоловiка завжди знаходилися виправдання. Інодi ii дивувала його незрозумiла байдужiсть до неi – в цьому виправдатися було вже важче. Проте дотепер Ковпервудовi завжди вдавалося розвiювати ревнивi пiдозри дружини, тому що жодною з цих жiнок вiн не був серйозно захоплений.

– Ну, навiщо ти таке кажеш? – спокiйно заперечував вiн, коли Ейлiн, сердячись на нього за якусь чергову тимчасову вiдсутнiсть, стверджувала, що вiн, мабуть, непогано згаяв час iз iншою.