Титан

Вулицi облямованi гарними тротуарами з жовтувато-коричневих плит, обсадженi молодими деревцями. Зеленi, гладенько пiдстриженi газони. Сiрi, посипанi скрипучою галькою дороги. Мереживнi фiранки у вiкнах ледь хитав червневий вiтерець, вони були захищенi вiд сонця строкатими полотняними маркiзами. Все це хвилювало уяву Ейлiн. Якось вони iздили берегом озера, i вона, задивившись на молочно-блакитну iз зеленуватим вiдливом воду, на чайок, вiтрила, що бiлiють вiддалiк, i новi ошатнi будинки вздовж берега, мрiяла про те, що колись стане господинею одного з таких чудових особнякiв.

О, як поважно буде вона триматися тодi, як розкiшно одягатися! Вони побудують собi шикарний будинок, в сто разiв кращий за той, що був у Френка у Фiладельфii. Будинок-палац, iз розкiшною бальною залою та величезною iдальнею. І вони з Френком будуть давати в ньому бали й обiди i як рiвнi серед рiвних приймати у себе всiх чиказьких багатiiв!

– Як гадаеш, Френку, буде у нас колись такий же гарний будинок? – спитала вона, знемагаючи вiд заздрощiв.

– Ось послухай, що я надумав, – розповiдав Ковпервуд. – Якщо тобi подобаеться цей район, то купимо дiлянку на Мiчиган-авеню, але будуватися ще не будемо. Однак щойно в Чикаго у мене з’являться мiцнi зв’язки й я зважу, чим менi тут зайнятися, ми побудуемо собi прекрасний будинок, не турбуйся. Насамперед потрiбно залагодити цю справу з розлученням i тодi вже починати нове життя. А до того часу, якщо хочемо влаштуватися тут, краще не привертати до себе уваги.

Погоджуешся зi мною?

Час наближався до шостоi години, слiпучий лiтнiй день ще не почав згасати, але спека спала, тiнь вiд будинкiв на захiднiй сторонi вулицi лягла на брукiвку, i повiтря було тепле й ароматне, як пiдiгрiте вино. Дорогою довгою вервечкою котилися чепурнi екiпажi – iзда була улюбленою втiхою чиказького «свiту», а для багатьох – чи не единою можливiстю похизуватися своiми статками (соцiальнi прошарки мiста визначилися ще не достатньо чiтко).

У побрязкуваннi упряжi – металевоi, срiбноi i навiть iз накладним золотом – чувся голос успiху або сподiвання на успiх. З цiеi вулицi, однiеi з головних артерiй мiста, – Вiа Аппiа, його пiвденноi частини, поспiшали додому з дiлових кварталiв, фабрик i контор завзятi мисливцi за наживою. Багатi городяни лише зрiдка зустрiчалися один iз одним на дiловому грунтi, обмiнювалися люб’язними поклонами.