Титан

Входячи в його простору, але запущену i пропилену контору, Ковпервуд почув, як старий пояснював зовсiм ще юному i надзвичайно зосередженому та похмурому на вигляд клерку – на рiдкiсть невiдповiдному помiчнику для Пiтера Лафлiна:

– Сьогоднi, Генрi, вiзьмеш менi акцiiв Пiтсбург-Ірi.

Помiтивши Ковпервуда, котрий стояв у дверях, Лафлiн повернувся до вiдвiдувача:

– Чим можу служити?

«Вiн каже “акцiiв”. Непогано! – подумав Ковпервуд i посмiхнувся. – Стариган починае менi подобатися».

Френк представився як приiжджий iз Фiладельфii i сказав, що цiкавиться чиказькими пiдприемствами, охоче купить якiсь надiйнi папери, що мають шанси на пiдвищення, але особливо хотiв би придбати контрольний пакет якоiсь компанii – переважно пiдприемств громадського ужитку, розмах дiяльностi яких iз ростом мiста буде, безсумнiвно, розширюватися.

Лiтнiй Лафлiн, йому вже стукнуло шiстдесят, член Торговоi палати та власник капiталу в тисяч двiстi щонайменше, з цiкавiстю поглянув на Ковпервуда.

– Якби ви, пане, заявилися сюди так рокiв iз десять чи п’ятнадцять тому, вам легко було б вступити в будь-яку справу.

Тут i газовi спiлки засновували – iх прибрали до рук тi спритники Отвей i Аперсон, – тут i конку тодi проводили. Я сам напоумив Едi Паркiнсона взятися за будiвництво лiнii на Пiвнiчнiй Стейт-стрит, довiв йому, що на нiй можна купу грошей заробити. Вiн менi пообiцяв тодi пачку акцiiв, якщо справа вигорить, та так нiчого i не дав. Я, втiм, на це й не сподiвався, – розсудливо додав вiн i покосився на Ковпервуда.  – Я – стрiляний горобець, мене на половi не проведеш. А тепер i його самого звiдти витiснили. Зграя Майкла та Кеннедi обдерла його, як липку. Так, рочкiв десять-п’ятнадцять тому можна було хутко конку до рук прибрати. А зараз i думати годi. Зараз акцii продаються по сто шiстдесят доларiв кожна. Ось так, паничу!

Френк люб’язно посмiхнувся.

– Одразу видно, пане Лафлiн, що ви вже давно на бiржi Чикаго. Ви добре обiзнанi навiть про те, що тут вiдбувалося десятки рокiв тому.

– Зi самого тисяча вiсiмсот п’ятдесят другого року, пане, – вiдказав старий.

Густе жорстке волосся стирчало у нього над чолом на зразок пiвнячого гребеня. Довге та гостре пiдборiддя сильно видавалося вперед назустрiч великому з горбинкою носу. Вилицi рiзко виступали над запалими та жовтими, як пергамент, щоками. А очi були пильнi та пронизливi, як у рисi.

– Чесно кажучи, пане Лафлiн, – вiв далi Ковпервуд, – головна мета мого приiзду в Чикаго – пiдшукати собi компаньйона.