Титан

Брався вiн за будь-яку справу – головним чином тому, що це було якесь заняття, що позбавляе його вiд нудьги. Взимку, якщо хтось iз клiентiв наполягав на зустрiчi з ним, генерал натягував на себе стару пошарпану шинель сiрого сукна, знiмав iз вiшалки засмальцьований, що втратив будь-яку форму, фетровий капелюх i, низько насунувши його на тьмянi сiрi очi, пускався в дорогу. Влiтку його костюм завжди мав такий вигляд, нiби вiн тижнями спав у ньому не роздягаючись. До того ж генерал майже безперестану курив. Ван-Сайкл обличчям трохи нагадував генерала Гранта: така ж скуйовджена сива борiдка та вуса, таке ж розхристане сиве волосся, що звисае пасмами на чоло.

Бiдолашний вояка! Вiн не був нi дуже щасливий, нi дуже нещасний. Фома Невiрний, вiн байдуже ставився до долi людства, не покладав на нього жодних надiй i нi до кого не був прив’язаний.

– Ви й не уявляете, що таке мунiципальнi ради в передмiстях, пане Ковпервуд, – багатозначно зауважив Ван-Сайкл, коли з попереднiми перемовинами було покiнчено.

 – Мiський мунiципалiтет – поганий, а цi i того гiршi. Без грошей до таких дрiбних шахраiв i ходити нiчого. Не суджу людей строго, але ця братiя… – i вiн скрушно похитав головою.

– Розумiю, – вiдгукнувся Ковпервуд. – Вони не вмiють бути вдячними за надану iм послугу.

– Так, на них покластися не можна, – продовжував генерал. – Здаеться, про все домовилися, все вирiшили, а у них на гадцi одне: як би дорожче тебе продати. Їм нiчого не варто переметнутися на бiк тiеi ж «Пiвнiчноi компанii» i вiдкрити iм усi вашi карти.

Тодi знову плати, а конкурент ще накине, i пiшло-поiхало… – тут генерал зобразив на своiй фiзii крайнiй смуток. – Втiм, i серед цих панiв е один-два таких, iз котрими можна домовитися, – додав вiн. – Певна рiч, якщо iх зацiкавити. Маю на увазi пана Дьюнiвея i пана Герехта.

– Бачите, генерале, менi зовсiм не важливо, як це буде зроблено, – приемно посмiхаючись, зауважив Ковпервуд. – Головне – щоб усе було зроблено хутко i без зайвого галасу. У мене немае нi часу, нi бажання вникати в усi подробицi.

Скажiть, чи можна отримати концесii, не привертаючи до себе особливоi уваги, i у що це обiйдеться?

– Треба розкинути мiзками, бо так одразу сказати важко, – задумливо вiдповiв генерал. – Може обiйтися i в чотири тисячi, може i в усi сорок чотири, а то й бiльше. Бог його знае. Треба гарненько роздивитися, дещо розвiдати, – старому хотiлося випитати у Ковпервуда, скiльки той мае намiр витратити на цю справу.