Титан

У Лондонi вiн придбав портрет пензля Реберна, в Парижi «Орача» Мiлле, маленьку дрiбничку Яна Стена, батальне полотно Мейссонье та романтичну сцену в палацовому саду Ізабе. Так вiдродилося колишне захоплення Ковпервуда живописом, i було покладено початок колекцii, що зайняла в подальшому настiльки значне мiсце в його життi.

Пiсля повернення в Чикаго Френк та Ейлiн iз захопленням вiддалися розбудовi нового будинку. Надивившись старовинних замкiв у Францii, вони вирiшили взяти iх собi за зразок.

І Тейлор Лорд не забарився представити iм архiтектурний проект, що вiдтворював щось на кшталт такого замку. Лорд вважав, що знадобиться рiк або навiть i пiвтора, щоб завершити всi роботи, але Ковпервуди особливо i не поспiшали. Поки все це буде будуватися, вони змiцнять своi свiтськi зв’язки та до дня його закiнчення зможуть увiйти в коло обраних.

У тi часи чиказьке вище товариство було дуже строкатим. Були тут люди, котрi раптово розбагатiли пiсля довгих рокiв негараздiв i ще не забули нi свою сiльську церкву, нi своi провiнцiйнi звички та погляди.

Були й iншi, котрi отримали капiтал у спадок або перебралися сюди зi схiдних штатiв, де великi статки iснують здавна. Цi вже вмiли жити на широку ногу. І, нарештi, пiдростали доньки та синочки новоявлених багатiiв. Вони вiдчували потяг до розкошi, що вже мiцнiла в Америцi, i сподiвалися згодом до неi долучитися. Молодь ця наразi тiльки мрiяла про танцi у Кiнслi, де влаштовувалися благодiйнi базари та вечори, про лiтнi розваги на европейський лад. Але до цього iм було ще далеко. Перша група, найбагатша, користувалася, незважаючи на свое невiгластво i тупiсть, найбiльшим впливом, бо вищим мiрилом тут були грошi. Їхнi розваги вражали своею дурiстю: все зводилося до того, щоб на людей подивитися i себе показати. Цi скоробагатьки боялися, як вогню, якоiсь свiжоi думки чи якого нововведення. Тiльки шаблоннi думки й учинки, тiльки рабська покора умовностям i допускалися в iхньому середовищi. Запросити в будинок акторку, як це часто робилося в схiдних штатах чи в Лондонi, боронь Боже! Навiть на спiвакiв i художникiв вони дивилися косо. Аби чогось не трапилося. Але якби з Європи в Чикаго випадково заiхав якийсь князь чи граф – чого, зазвичай, нiколи не бувало – мiсцевi магнати зi шкiри пнулися б, що, до слова кажучи, вони i робили щоразу, коли в iхньому мiстi проiздом зупинявся якийсь махляр зi схiдних штатiв.