Титан

Чиказьке товариство, як ми вже розповiдали вище, вирiзнялося безнадiйною вiдсталiстю, на всiлякi нововведення дивилося несхвально та мирилося з ними дуже неохоче. Вторгтися в це вузьке коло i приголомшити всiх пишнiстю та небаченим блиском було щонайменше необачно. Найобережнiшi, навiть якщо i не прийдуть зовсiм, то про все дiзнаються i також винесуть свiй вирок.

Урочистостi розпочалися о четвертiй годинi. Гостi продовжували з’iжджатися до пiв на сьому. О дев’ятiй вiдкрився бал, для якого був запрошений знаменитий чиказький струнний оркестр.

Танцi перемежовувалися виступами бiльш-менш вiдомих артистiв, а об одинадцятiй годинi подали розкiшну вечерю. Гостi сидiли за маленькими столиками в трьох залах першого поверху, ефектно освiтлених гiрляндами китайських лiхтарикiв. На довершення всього Френк вивiсив у картиннiй галереi не тiльки найкращi полотна, привезенi з-за кордону, а й останне придбання – чудового Жерома, котрий тодi перебував у зенiтi своеi дещо екзотичноi слави. Картина зображала голих одалiсок бiля басейну, викладеного рiзнобарвною мозаiкою. Для Чикаго таке мистецтво було занадто фривольним. Люди, котрi мало тямлять у живописi, визнали цю роботу непристойною, тодi як освiченiшi не могли побачити в нiй нiчого поганого. Але так чи iнак, цей твiр безперечно оживляв галерею.

Тут же висiв i нещодавно присланий iз Європи портрет Ейлiн роботи голландського художника Яна Ван-Беерса, з котрим Ковпервуди познайомилися минулого лiта в Брюсселi. Вiн написав портрет за дев’ять сеансiв i створив доволi ефектну рiч, в яскравiй кольоровiй гамi.

Ейлiн була зображена на тлi лiтнього ландшафту, в глибинi виднiвся ставок, оточений низьким кам’яним парапетом, крило голландського замiського будинку червоноi цегли, куртини з тюльпанами та блакитне небо в пухнастих хмарках. Ейлiн сидiла на увiгнутому пiдлокiтнику кам’яноi лавки, тримаючи над головою рожеву, оздоблену мереживом парасольку. Бiля ii нiг зеленiла трава, шовковий костюм у бiлу та блакитну смужки – за останньою паризькою модою – облягав ii сильне, квiтуче тiло, солом’яний брилик iз м’якими широкими крисами, зав’язаний блакитною стрiчкою, кидав тiнь на очi, що iскрили життям i веселощами. Художнику вдалося передати характер Ейлiн – смiливiсть, самовпевненiсть, зухвалiсть, властивi особам неглибоким, котрi ще не зазнали поразок. Соковитий фарбами, хоча i дещо викличний, як i все, пов’язане з Ейлiн, портрет здатен був викликати заздрiсть у тих, кого природа нагородила не настiльки щедро.