Титан

За цим зв’язком послiдувала ще одна коротка iнтрижка з такою собi панi Джозефайн Ледуел, гарненькою удовицею, котра, здумавши спекулювати на хлiбнiй бiржi, звернулася за порадою до Ковпервуда i з першоi ж зустрiчi вирiшила, що з ним варто затiяти флiрт. Зовнi вона була трохи схожа на Ейлiн, але старша, не така гарна i мала тверезий, практичний склад розуму. Їi елегантнiсть, незалежна манера триматися та холодна розважливiсть заiнтригували Френка. Вона, зi свого боку, всiляко намагалася його заманити й урештi-решт досягла успiху.

Мiсцем зустрiчей служила ii квартира на Пiвнiчнiй сторонi. Зв’язок тривав пiвтора мiсяця, але нова коханка не дуже сподобалася Ковпервудовi. Будь-якiй жiнцi, котра з ним зближувалася, доводилося змагатися з привабливiстю Ейлiн i колишньою чарiвнiстю його першоi дружини. А це виявлялося не так вже й легко.

Саме в тi часи, що чимось нагадували першi роки шлюбу з Лiлiан, коли вони також майже нiкуди не виiжджали, Ковпервуд зустрiв нарештi жiнку, котрiй судилося залишити глибокий слiд у його життi.

Вiн довго не мiг ii забути. Це була дружина молодого скрипаля, Гарольда Солберга, данця, котрий оселився в Чикаго. Сама вона не була данкою. Чоловiка ii видатним скрипалем нiяк не можна було назвати, хоча музичний темперамент вiн, без сумнiву, мав. Усiм нам доводилося стикатися, i в найрозманiтнiших галузях, iз такими майбутнiми свiтилами, без п’яти хвилин знаменитостями, невизнаними генiями. Це – цiкавий типаж, що завзято вiддаеться тiй справi, до якоi всупереч усьому вважае себе покликаним. У цих людей е i вiдповiдна зовнiшнiсть, i всi традицiйнi манери професiонала, проте це тiльки «мiдь дзвону та бубон, що брязкае». Досить було навiть короткого знайомства з Гарольдом Солбергом, аби зарахувати його саме до цiеi категорii людей мистецтва. У нього був похмурий блукаючий погляд, довгi, до плечей, темно-каштановi кучерi, якi вiн зачiсував назад, залишаючи одне пасмо по-наполеонiвськи спущеним на чоло, по-дитячому нiжний рум’янець, надто пухкi, червонi чуттевi губи, гарний нiс iз невеликою горбинкою, густi брови та вуса, що стирчали так само неспокiйно, як i його болiсно самолюбна та низька душа. Родина вислала його з Данii, бо в двадцять п’ять рокiв вiн усе ще нiяк не проявив себе i тiльки те й робив, що докучав замiжнiм жiнкам, у котрих постiйно закохувався. У Чикаго Солберговi довелося жити на сорок доларiв на мiсяць, якi висилала йому мати, i на мiзерний заробiток вiд урокiв музики.