Фінансист

Вiн не мiг спокiйно думати про Лiлiан i майже нiколи не говорив про неi. У родинi знали, що вiн у неi бувае, але Ковпервуди на той час уже навчилися поважати внутрiшню силу i розум Френка. Вiн був привiтним, життерадiсним, здебiльшого веселим, хоча не надто балакучим, i до того ж упевнено йшов угору. Всi знали, що вiн уже навчився робити грошi. Платня його становила п’ятдесят доларiв на тиждень, i у нього були всi пiдстави незабаром чекати надбавки. Кiлька земельних дiлянок, куплених ним три роки тому в захiднiй частинi Фiладельфii, значно пiднялися в цiнi.

Його внесок у кiннi лiнii примножився завдяки придбаним пакетам по п’ятдесят, сто i сто п’ятдесят акцiй новоорганiзованих компанiй. Незважаючи на важкi часи, цi папери повiльно, але упевнено пiдвищувалися, i при початковiй вартостi в п’ять доларiв розцiнювалися тепер у десять, п’ятнадцять i двадцять п’ять, а з часом повиннi були дiйти до паритету. У фiнансових колах Френка цiнували, майбутне уявлялося йому в райдужних барвах. Пiсля тривалих роздумiв вiн вирiшив, що професiйним бiржовим гравцем не буде.

Тепер вiн уже подумував про облiково-вексельну справу, за його спостереженнями – вигiдну i, за наявностi капiталу, позбавлену будь-яких елементiв ризику. Завдяки своiй роботi i батьковим зв’язкам Френк зустрiчався з безлiччю комерсантiв, банкiвських дiлкiв i оптових торговцiв. Вiн знав, що вони охоче доручать йому своi справи або хоча б частину справ. У конторах «Дрексел i Ко» та «Кларк i Ко» до нього ставилися дуже доброзичливо, а Джей Кук – новоз’явлене банкiвське свiтило – був його другом.

Тим часом Френк продовжував навiдувати мiсiс Семпл, i що частiше вiн бував у неi, тим бiльше вона йому подобалася. Не можна сказати, щоб iхнi бесiди були блискучi та дотепнi, але Френк, коли хотiв, мiг бути приемним i цiкавим. Вiн давав Лiлiан такi розумнi дiловi поради, що навiть ii родичi до них дослухалися. Потроху вiн почав подобатися iй – такий уважний, спокiйний i позитивний Френк з готовнiстю розтлумачував Лiлiан те чи iнше дiлове питання, поки iй все не ставало зрозумiло.

Вона бачила, що вiн стежить за ii справами з не меншою увагою, нiж якби це були його власнi, i намагаеться змiцнити ii матерiальне становище.

– Який ви добрий, Френку, – якось сказала вона йому. – Я вам дуже вдячна – щиро. Не знаю, що би я робила без вас.

Вона глянула на його вродливе обличчя, з щирою безпосереднiстю звернене до неi.