Холоднеча. Старі майстри

Так само функцiонуе пам'ять, щоправда, навспак. Прокладання дистанцii назад (пригадування) являе цiлiсть у множинностi фрагментiв. «Я можу тiльки натякати», – каже оповiдач у книжцi «Причина. Натяк» i майже дослiвно повторюе цю думку в iнших частинах п'ятикнижжя, так що зголошення до технiки письма стае одним з лейтмотивiв наративу.

Обрання саме такого способу мовлення (натяками) i саме такого компонування мовлення (фрагментами) прямцем пов'язане з проблемою правди i вигадки, iстини й домислу, фiкцii й факту.

Вже per definitionem мемуаристика, навiть така специфiчна, вбрана в лiтературно-художнi шати, як у Бернгарда, ставить пiд сумнiв чи принаймнi увiдноснюе цю проблему, яка стала «диктатом Гете» в лiтературi – не так через метра нiмецького письменства, як унаслiдок рецепцii його «Поезii й правди», «мемуаристики» теж, тiльки по-iншому специфiчноi, як i автобiографiчне п'ятикнижжя його «прямого» лiтературного нащадка Бернгарда.

Щоправда, iм'я Гете зринае в творчостi письменника рiдко, вiн сам позицiонуе себе радше спадкоемцем Монтеня й Паскаля.

Це, до речi, видно i в пенталогii. З одного боку, цитати з Мiшеля Монтеня i Блеза Паскаля стають епiграфами окремих книжок (вiдповiдно «Льох» («Усе перебувае в довiльному й невпинному русi, без оруди i без мети») i «Дихання» («Позаяк людям не до снаги подолати смерть, злиднi, невiгластво, вони, аби почуватися щасливими, домовилися про таке не згадувати»)). З iншого – вони важливi постатi в творчостi Бернгарда – не того Бернгарда, якому вiсiм-дев'ятнадцять рокiв, а того дорослого, закостюмованого в оповiдача, а воднораз i автора. Бернгард перiоду пенталогii – шанувальник захiдних фiлософiв, критичний поцiновувач конструктiв «чистого» розуму, який розмiрковуе, створюючи розмисли-наративи, i якому забезпечена оптимальна температура мислення. Цьому Бернгардовi до вподоби рефлексii про свiт i людину ? la Монтень, Паскаль, Кант, Декарт i трохи соромно за наiвнiсть Адальберта Штiфтера, якому Бернгард неабияк зобов'язаний технiчно. Уподобання Бернгарда перiоду, в який вiн е протагонiстом автобiографiчного п'ятикнижжя, – це Верлен, Тракль, Достоевський («Демони»), Проте вже тодi, в той юний вiк, стверджуе оповiдач пенталогii, «лiтература, крiм «Демонiв», була не по менi», й уже тодi вiдбулося перше знайомство з Монтенем, Паскалем i Пегi, «фiлософами, якi мене супроводжуватимуть згодом i будуть для мене незмiнно важливими».