Холоднеча. Старі майстри

Наприкiнцi твору Бернгард може сказати: «Вистава була жахлива», як це каже Регер у «Старих майстрах», ми можемо побачити тiло президента на катафалку i почути патетичне оголошення офiцера: «Доступ до тiла вiдкрито», як у п'есi «Президент», або почути, як за кулiсами обвалюеться балкон, не витримавши заможних роззяв, що прийшли подивитися на приiзд британськоi королеви, що живе досi, тодi як автор давно помер, у п'есi «Єлизавета II», побачимо статую Свободи, а вiдтак санiтарiв i лiкарiв нью-йоркськоi божевiльнi, якi зустрiчають Канта у п'есi «Іммануiл Кант», побачимо нiкому не потрiбного колись славетного актора Мiнеттi, закоцюблого на лавi в п'есi «Мiнеттi», – що б ми не побачили i не почули, ми наприкiнцi, як i на початку, стоятимемо перед тим самим питанням: «Чи це комедiя? Чи це трагедiя?»

Оповiдач оповiдання «Чи це комедiя? Чи це трагедiя?» подае назви роздiлiв свого дослiдження: «Актори», «Актори в акторах», «Актори в акторах акторiв», «Сценiчнi ляпсуси» i, нарештi, останнiй: «Отже, що таке театр?» Як бачимо, оповiдач прагне поеднати театральне свiтовiдчуття i театр як феномен культури i як культурну iнституцiю.

З думками про театр оповiдач дiйшов до парку, де, сiвши на лавi, спостерiгав, «хто i як iде в театр». З одного боку, оповiдача влаштовуе не заходити в театр, з iншого боку, дорогий квиток кличе всередину. Оповiдач розтирае квиток мiж великим i вказiвним пальцями правоi руки – розтирае, як сам каже, театр. Вiн так i не наважуеться ввiйти туди, де вже, очевидно, почалася вистава; натомiсть розвертаеться i йде в протилежному вiд театру напрямку до центру мiста.

На шляху з парку оповiдач зустрiчае чоловiка, який теж колись ходив у театр, а тепер обходиться спогляданням театральноi метушнi. Одна оповiдь переходить в iншу. Оповiдь оповiдача переходить в оповiдь незнайомця, який, властиво, теж оповiдач, тiльки вже своеi iсторii. Це улюблена технiка Бернгарда, доведена до досконалостi в «Старих майстрах»: е оповiдач, який оповiдае i переповiдае оповiдi iнших оповiдачiв.

Закiнчуеться оповiдання цiлком несподiваною протиставою трагедii, яка розiгруеться в реальному життi, i комедii, яку в цей час ставлять у театрi.

Оповiдь незнайомця – увертюра до оповiдi оповiдача. Адже незнайомець теж починав iз розчарування i роздратування театром. Вiдмова вiд мистецтва веде до трагедii. Невже мистецтво врятуе свiт? Вибiр iнший: «злочин» – «театр».