Холоднеча. Старі майстри

Раптом iм'я покiйного, до якого всякчас апелюе п'еса, так що вiн стае ii головним героем, i похорон, пiд знаком якого розгортаеться дiя, вiдсилають до iншого похорону, описаного в iншому творi. Тодi ховали погруддя цiсаря Франца Иосифа i «мовби вдруге ховали монархiю». Геть субверсивно, так що ii було б важко поставити на карб, зовсiм не так очевидно, як у новелi Йозефа Рота, туга за Дунайською монархiею утворюе найглибший пiд спiд дiйства, на який накладаеться решта нашарувань.

А що, коли Гiтлер тужив не тiльки за академiею, а й за втраченою iмперiею, спробувавши вiдреставрувати ii у цей вельми дивний спосiб, збiльшивши Австрiю коштом ii приеднання до Нiмеччини? Помноживши австрiйську мрiю на нiмецькi амбiцii? Ототожнивши свiй комплекс меншовартостi з «карликовiстю» держави, в якiй народився, коли вона ще була багатонацiональною монархiею, де процвiтали мистецтва, звучали рiзнi мови, а понад усiма – нiмецька? Прикметно, що чимало австрiйських авторiв навiть у другiй половинi XX ст.

не можуть пробачити своiй батькiвщинi ii «карликовостi». «Площа героiв» – Бернгардiв внесок у дискусiю, що не завершена й досi.

За гострою полiтичною спрямованiстю, яка поляризуе свiт на чорне i бiле (у Бернгарда радше чорне, нiж бiле), за безкомпромiснiстю в доборi слiв для формулювання таврувальних речень, за неймовiрним галасом, зчиненим довкола п'еси ще перед тим, як вiдбулася ii прем'ера, за колажами з охопленим загравою Бург-театром на титульнiй сторiнцi консервативно-бульварноi Neue Kronen Zeitung губиться ii iнший вимiр, а також композицiйна вiртуознiсть, з якою вона виписана.

«Площа героiв» побудована на накладаннi двох вимiрiв. Вона мов палiмпсест, одначе такий, на якому тi знаки, що нагорi, лише лягають й аж нiяк не уневажнюють знакiв, якi на сподi. На сподi ж – типова родинна iсторiя, маленький соцiальний органiзм зi своiми сподiваннями i страхами, генiальностями i недолугостями, безкомпромiсностями i безпорадностями, тиранiями i стражданнями, втiхами i плiтками, правдами i лукавствами.

Його розшарпуе незрiвнянно бiльший, потужнiший i невблаганний суспiльний органiзм, руйнуючи долi i переписуючи бiографii. Пишучи iх по-iншому, нiж якими вони могли б бути. Пишучи такими, як е.

Сила «Площi героiв» i найкращого, що е у творчостi Бернгарда, – не у спокусливих iнвективах, що iх вкладено в уста персонажiв, а в безжальнiй конфронтацii полiтики i приватностi, публiчного й особистого, мистецтва i його сприйняття iндивiдом.