Холоднеча. Старі майстри

Грiх? Просто грiх? Смертний грiх? Просто смертний грiх? Те, що руйнуе все, – говорить голос. Усе? А що таке «усе»? Для старого й увi снi, i наяву самогубство – це пароль. Вiн душиться, закладаючи цеглою одне вiкно за iншим. Незабаром геть замуруе. А потiм, коли йому в очах погасне свiтло, позаяк вiн нiколи уже не зiтхне, його переконанiсть сягне вершка: вiн-бо мертвий. Менi здаеться, наче на мене лягае тiнь близькоi менi думки – його думки, його самогубства.

«Інший мозок – це наче якась держава, – мовив маляр.

 – А що як раптом виникае анархiя?» Я стирчав у його кiмнатi, очiкуючи, коли вiн надягне черевики. «Великi й маленькi рвачi помiж тих, хто снуе думки», як i люди, часто вступають у спiлки, щоб з години на годину iх розiрвати. Але шанс «бути зрозумiлим i бажання бути зрозумiлим – омана. Заснована на всiх заблудах роздiленого на двi статi людства». Протилежностi наче за одну нiч, яка тривае вiчно, запосiдають день, який дiе лише для годиться. «Кольори, якщо хочете знати, – це все. А отже, й тiнi. Протилежностi мають неабиякий кольоровий сенс». Це значною мiрою нагадуе сукнi: iх купують, аби кiлька разiв одягти, а тодi зняти. Щоб бiльше не надягати, у кращому разi продають, але не роздаровують, а найчастiше запихають у шафу. Вони перекочовують на горище або в пiдвал. «Увечерi можна дивитися крiзь пальцi на ранок, – казав вiн, – а проте, ранок – штука завжди неймовiрна». Досвiду, у точному значеннi, не iснуе, «а отже, жодного збалансованого результату!». Звiсно, iснують певнi можливостi не давати собi по носi грати i не бути приреченим. «У мене, втiм, цих можливостей зроду не було». Те, що так багато важить у твоему життi, в одну мить втрачае всю свою цiннiсть. «Зусилля тягне за собою розчарування», – кинув вiн. Як блискуче дiеться одне, так жорстоко – iнше, ще жорстокiш, анiж колись. «У кожному разi видершись нагору, виявляеш, що жодного вершка не iснуе. Коли я був такий юний, як оце ви, то давно звик до думки, що нема заради чого лiзти зi шкури. І це пекло менi серце. Наразi знову лякае. У цьому страху втратив я будь-якi орiентири». Вiн назвав свiй стан «експедицiями в прадавнi нетрi самотнього буття. Я немов змушений бiгти крiзь тисячорiччя через те, що якiсь двi-три митi загрожують моiй спинi своiми дрючками», – говорив чоловiк. Йому весь час доводилося годувати злиднi, i жар його руками позагрiбали, цього вiн не уник, не мiг уникнути.