Холоднеча. Старі майстри

Тут немае нiчого такого, перед чим варто зняти капелюха». Все тут гидотне й дороге. «Менi до душi те, що вас верне вiд хазяйки, – сказав вiн. – Так воно i мае бути». Вiд коментарiв вiн утримався. Не знати жалю, давати волю тiльки вiдразi i йти до своеi цiлi, що часто-густо, як вiн висловився, служить абсолютною окрасою, що вiнчае розум. «Вона чудовисько, – сказав вiн про хазяйку. – Тут ви познайомитеся з цiлою купою монстрiв. У першу чергу там, де живете». Чи вмiю я критично порiвнювати характери, чи маю цю «цiлком неiнтелiгентну здатнiсть, якою надiлено одиниць»? У промiжок мiж двома характерами вмонтувати третiй i так далi? Особисто йому це допомагае бавити час.

«Тепер, щоправда, уже нi. Вам гарантовано можливiсть прокидатися серед ночi. Боятися не треба. Ну, схопиться на ноги хто-небудь iз хазяйчиних кнурикiв, не надто знайомий iз правилами готельного побуту. Ну, загримить мiсцевий гицель, здаеться, хворий на курячу слiпоту. Переломи кiсток i звихнення досi не заважали йому скакати в лiжко до хазяйки». Вона прихильна до всiх, крiм нього, маляра. Примiром, раз на чотири-п'ять днiв вона мiняе постояльцям простирадла, всiм, тiльки не йому. Вона недоливае йому вина, а якщо хто-небудь запитае ii про нього, вона добряче помiсить його у болотi. Але доказiв у нього нема, тому вiн не може притягти ii до вiдповiдальностi. Я дозволив собi засумнiватись у тому, що хазяйка йому гидить. «Проте це так, – сказав вiн, – за ii описами я просто якийсь шолудивий пес. Уже говорить, що я вiдливаю просто в лiжку. За моею спиною вона стукае у лоб пальцем, нiби хоче сказати, що я прибитий ще на цвiту. І забувае: iснуе така штука, як дзеркало. Бiльшiсть людей забувае про це». Молоко подае розведене. «І не тiльки менi». А про те, що вона варить конину й собачатину, шкода й мови. «Кiлька рокiв тому вона сказала своiм дiтям, що я iм дiтей. Вiдтодi дiти розбiгаються, вгледiвши мене». Вона постiйно читае адресованi йому листiвки й навiть листи, розкриваючи iх над кухонною парою й не пропускаючи жодного рядка. «Вона в курсi моiх справ, про якi я iй нiколи не розповiдав». Нинi йому, зрештою, нiхто нiчого не шле. «Цьому покладено край». І докинув: «Я вже не кажу про те, що вона здирае з мене за все разiв у два-три бiльше, гадаючи, що в мене хiба пташиного молока нема. Так усi тут думають. Навiть священик живе з цiею заблудою й давно намагаеться витягнути з мене пожертви.