Холоднеча. Старі майстри

Нi тут, нi там виходу вже не було. То тут, то там вiн опинявся на межi руйнування. Зовнi вiн не давав ознаки, на людях з'являвся завжди добре одягненим. А вдома, у своiй кiмнатi, вiчний мученик нiчниць, з головою заглиблювався у свою кепську реальнiсть, у науки, у роздуми про мистецтво i в злиднi. У мiру зубожiння вiн дедалi бiльше замикався. Його «художнi потуги» були не такi як треба. Вiн i сам дуже ясно бачив, що все, навiть у муках ним народжене, аж нiяк не нагадувало те, перед чим у подивi завмирають, ще ж надто – те, що може викликати захопленi вiдгуки.

День у день перед очима стояло те, що з нього ж i виходило. Все розсипалося. Попри це, щасливi випадковостi, «чистоi води непорозумiння» дарували йому якiсь дотацii чиеiсь щиростi, тобто завше щось перепадало на хлiб щоденний. Звiдки? «Часом сюди залiтали екскурсанти, мов подих весни», який пiдхоплював його в котресь iз придунайських мiстечок, у село деiнде у Вальдфiртелi,[27 - Регiон на пiвнiчному заходi Нижньоi Австрii.] абикуди аж за угорський кордон, де йому б цiлого життя не вистачило, щоб «надивитися на цю рiвнину меланхолii». Але найстрашнiшим у його дитинствi був той день, коли скiнчили днi дiд з бабою. Вiн опинився в такiй самотi, що часто вмощувався на кам'яну сходинку якогось чужого ганку i думав, що помре з туги. Вiн цiлими днями бродив вiд двору до двору, обзивався до людей, якi вважали його за божевiльного, за нахабу i невiгласа, показуючи йому потилицю. У селi для нього мало що змiнилося: поля i луки вiн часом не бачив цiлими днями, бо сльози застилали весь бiлий свiт. Його ганяли з мiсця на мiсце i платили за його утримання. Або ж то тут, то там залишалися за нього виннi, що було куди гiрше. Вiн шукав друзiв, але не знайшов жодноi душi. Бувало, думалось: а ось i друг, але згодом вiн розумiв, що жорстоко помилився, i, наляканий, тiкав од свого розчарування в самого себе. У ще бiльше замiшання, у бажання покiнчити з усiм разом, у ще страшнiшу непевнiсть. До того ж руйнiвна, зваблива сила пробудженоi плотi, жадiбна цiкавiсть до забороненого плоду, хвороби, з якими доводилося давати собi раду, пiдточували його. Настiльки ж iнакше жилося братовi й сестрi, iм довелося рости в батькiвськiй домiвцi, «довелося переказитися там». Через те, що все у нього йшло шкереберть, вiн прогавив нагоду завершити навчання, i йому нiчого не залишалося, як вступити на службу в якусь контору, звiдки лише пiсля грандiозного скандалу вдалося пiти в Академiю мистецтв.