Холоднеча. Старі майстри

Потiм знову, йдучи вздовж барака, побачив тих самих чоловiкiв, вони вже лежали на першому ярусi нехитрих споруд, якi бувають ще хiба що в казармах. Зимовi, з подвiйними рамами вiкна зачиненi наглухо. Не замерзати ж. А он стоiть будильник, який о четвертiй вибухне iстеричною треллю. І зарояться тiла, i руки квапливо потягнуться за одяганками. Адже холод ще посилився, i час уже шастати по складах i перевiряти, чи скрiзь позакривано насадки регенераторiв. Ось уже i першi школярi сiли в головний вагон, заспанi i лякливi, бо ж не знають, що очiкуе на них у школi.

На станцiю я спустився сам-один; якщо налягти на ноги, менi потрiбно на це хвилин п'ятнадцять-двадцять, та й годi. Я обiцяв маляревi принести газету, але кiоск уже закрився. До того ж це був день, коли потягiв курсуе мало, а в той час, коли я опинився внизу, не пройшло жодного, якщо не брати до уваги товарнякiв, що з гуркотом пролiтали мимо. Навпроти залiзничних баракiв круто пiдноситься скеля, стирчать ялини, ялицi, животiе чагарник, але в темрявi цього не видно.

Рiчка бiснуеться i приголомшуе своiм шумом усю округу.

З утиснутих у смужку берега будинкiв долинае смiх, потiм якась суперечка, однак i вона, немов не наважуючись перерости в скандал, дедалi стихала, аж зовсiм вщухла. Вiкна гасли одне по одному, i нарештi свiтло лишилося тiльки в единому; я розгледiв у ньому лiтнього чоловiка, що сидiв за столом, ось вiн пiднiс свою татуйовану руку, щоб вимкнути свiтло. Мене обсипало холодом, i я прожогом рвонув через мiст i далi нагору, до готелю.

«Тут кожен камiнь для мене – особлива людська iсторiя, – каже маляр. – Знайте, що я бранець цих мiсць. Усе, кожен запах тут – шлейф якого-небудь злочину, наруги, вiйни, чиiхось мерзенних пiдступiв. Навiть якщо все вкрито снiгами. Сотнi й тисячi гнiйникiв, якi безперервно зрiють. Голоси, якi безперестану кричать. Можете вважати себе щасливим вiд того, що ви такий юний i, по сутi, не маете досвiду.

Ви почали мислити, коли скiнчилася вiйна. Ви нiчого не знаете про вiйну. Ви не знаете нiчого. А цi люди, що стоять на найнижчiй сходинцi, часто – на найнижчiй сходинцi характеру, цi люди, всi як один, – свiдки великих злочинiв. Я вже не кажу про те, що погляд розбиваеться об цi скелi. Ця долина – погибельне мiсце для будь-якоi душi». А згодом: «Бачите, я дратую. Це завше вирiзняло мою натуру. Я дратую вас, як вiчно дратував усiх. Вам це завдае болю.