Холоднеча. Старі майстри

«А як, власне, справи у хазяiна?» – запитав я. Недовго думаючи, маляр вiдповiв: «Одне слово – бiдолаха. Ця iсторiя з убивством остаточно його пiдкосила. Одна лише хазяйка винна в його бiдi. Коли вiн звiльниться i повернеться до заiзду, станеться щось жахливе. Само собою, хазяйка боiться цього». Так, вона боiться.

Гицель за сумiсництвом ще й гробар. Точно так само, як вiн заривае собак, а ще пропащих свиней i корiв, вiн i людей ховае у сиру землю. Щойно гицель розлучився з вiйськовим одностроем, вони запропонували йому, громада запропонувала, два трудових терени, на якi не знаходилося охочих.

Що вiн нiчого не вмiв, то нагода випала найкраща. У лiсоруби вiн пiсля вiйни вже не пiшов, на целюлозну фабрику його теж не тягнуло, для залiзницi вiн був уже застарий, вiд пошти просто вiдмахнувся, iнших можливостей не було. Йому вистачало вiльного часу, i майже завжди вiн перебував на свiжому повiтрi. Раз на два тижнi вiн iздить у мiсто i, на вiдмiну вiд усiх мiсцевих, хоч з якогось боку бачить свiт, якого iншi не знають. Вiн копае могили. Йому належить прибирати зiв'ялi вiнки, i час вiд часу вiн пiдробляе тим, що продае селянам цвинтарний компост. Риючись у землi, вiн часто знаходить прикраси, якi нiбито забирае з собою в мiсто для продажу. Взимку i влiтку на ньому однакове вбрання – шкiряна куртка i шкiрянi штани, стягнутi шнурiвками над щиколотками. Пiд час похорону вiн мае стояти осторонь, бiля церковноi стiни, i чекати, коли скiнчиться церемонiя. Як тiльки останнi ii учасники вiдiйдуть вiд могили, вiн береться за роботу, швидко закопуе яму, а коли земля осяде, опоряджае могилу як слiд, насипае зверху чорноi землi i нарiзае дерен, викладаючи акуратний горбок. За цi горбки вiн отримуе зазвичай цiлi кошики м'яса та масла й весь тиждень – дармовi яйця, якi продае хазяйцi, чи то пак вона вiднiмае iхню вартiсть iз постояльного, що його вiн сплачуе iй в кiнцi мiсяця.

На цвинтарi вiн може гнути карк годинами, перемiщуючись разом iз шматками дерну, ватерпасом, пучками вузьких рейок, якi принатурив до вимiрювання.

Те, що в могилi, яку пропонуеться викопувати завглибшки два метри двадцять, йому завжди доводиться стояти по колiна у водi, вiн не приховуе. Йому не вiрять, поки самi не побачать. Глиниста земля вперемiш iз галькою йому вже давно байдужа. О дев'ятiй вiн сiдае навпочiпки i випивае пляшку пива. О п'ятiй, спускаючись iз цвинтаря, бо ж за чверть п'ята мае замикати там трупарню, вiн бадьоро насвистуе.