Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Парамон вийняв зi скринi загорнутi у папiр якiсь зернятка i, даючи iх Карповi, порадив:

– Коли не маеш свого чорного пiвня, то розстарайся де-небудь, нагодуй його цим зерням, i вiн через кiлька днiв знесе яйце, не бiльше за голубине. Це яйце ти повинен носити цiлий мiсяць пiд лiвою пахвою. Через мiсяць вилупиться з нього маленька ящiрочка, яку будеш носити при собi i щодня годувати молоком зi своеi долонi. Рости вона буде швидко, а потiм з бокiв у неi виростуть шкiрянi крила. Через мiсяць ящiрка перетвориться в крилатого змiя.

Вiн буде виконувати всi твоi забаганки. Вночi в чорним образi вiн принесе тобi жита, пшеницi й iншого збiжжя, а коли прилетить, палаючи вогнем, то це значить, що буде мати при собi золото i срiбло. Живи з ним у дружбi, коли хочеш бути багатим, адже коли вгнiвиш, то вiн може спалити тобi будинок i все твое добро.

Цю безбожну раду Карпо виконав охоче. Вигодував жахливого змiя, але чари його не залишилися в таемницi, бо це страховище не раз пiсля заходу сонця з’являлося на очах селян, що верталися до хати пiзньоi пори.

Якось i я, пасучи вночi коней, бачив, як летiло те страшидло, з шумом розсипаючи навкруг себе iскри, нiби розпечене залiзо пiд молотом коваля, i над крiвлею Карповоi хати розпалося на дрiбнi часточки i зникло. Небо у той час було ясне, жодноi хмаринки на нiм, i зiрки ряхтiли на небеснiм склепiннi.

Вже через кiлька мiсяцiв Карпо став багатирем. Коли прийде на ярмарок або на яке свято до шинку, то вiзьметься в боки, червона шапка набакир, голова задерта, i здаеться, що й море йому по колiна, жменями грошi шпурляе на стiл, частуе усiх i смiливо кричить, що пан йому, як брат рiдний, нi в чому не вiдмовить, i вiн все зробить, що йому тiльки заманеться, а Гапка повинна радiти, що може вийти за нього замiж, адже вiн за свiй грiш може купити дружину, яку тiльки забажае.

Гапка, почувши це, залилася слiзьми, бо знала, що ii вибiр i бажання батькiв – нiщо. Все було в руках пана, а той не мав нi спiвчуття, нi жалю.

Знала вона добре i душу Карпову, i звички його.

Інодi чула вiд сусiдiв, що вiн вже побратався з Парамоном, що вже служить йому сатана, який зiбрав для нього безлiч грошей. Не тiшило це золото юноi дiвчини, адже вона бачила у мрiях своiх чоловiка старанного, цнотливого та побожного.

Пройшов рiк. Карпо накупував пановi у мiстi дорогих подарункiв i приiхав на буланiм конi нагадати про обiцяне. Послали по Гапчиного батька, загадали лаштуватися до швидкого весiлля.