Антологія української фантастики XIX—XX ст.

А я розкажу всiм – послухайте! – розкажу вам, чому Орина кульгава. Це iй вiд Грицька подарунок. Сам оповiдав менi пiд секретом.

Одного разу ввечерi, як сонце сiло, повертався вiн з косою з поля додому i почув‚ що чарiвниця кличе корiв, називаючи кожну за ii мастю. В вечiрнiй тишi чути було, як по селах вiдзивалися муканням корови; замукали також i в його оборi. Вiн перелякався, що залишиться без молока, i побiг туди, звiдки чувся голос, щоб довiдатися, хто та чарiвниця, пiдкрався тихенько i що ж бачить? Орина, сидячи на плотi з розкудланим волоссям‚ диким спiвом насилала чари.

«Буде бiда, – подумав собi. – Треба iй як-небудь перешкодити». Побiг вiн додому i поклав над дверима в оборi свяченi трави i воскову свiчку. Ледве одiйшов кiлька крокiв, бачить, прилетiла сорока i стала розкидати трави i дзьобати свiчку. Грицько кинувся в хату, схопив рушницю, набиту дрiбним шротом i вистрiлив – посипалося пiр’я, проте сорока полетiла геть.

Наступного дня вiн почув, що Орина поранена в лiву ногу i лежить хвора у лiжку.

Зрозумiв усе i подумав собi: «Буде мати пам’ятку». Проте боявся помсти, бо вона незабаром зав’язала на нього залом у житi. Але залом вiн спалив на осикових дровах, i чарiвниця сама ледь не загинула.

Василь в гнiвi схопив пляшку, кинув ii в Максима i попав у самi груди. Тут вони пiдскочили одне до одного, i зчинилася бiйка.

На щастя, з поблизького маетку iхав верхи економ i, почувши пронизливий крик орендаря, завернув до корчми. Есель вибiг назустрiч економу.

– Ай, добродiю, бiйка в шинку, насильство, що тi п’яницi шкоди менi наробили!

Економ зiскочив з коня i звелiв негайно припинити бiйку, бо завтра за пиятику всiх суворо покарають i кожен заплатить за вчинену шкоду. Парубки вгомонилися. Економ вигнав iх з корчми i вони розiйшлися в рiзнi боки, погрожуючи одне одному вiдiмстити.

Назавтра в маеток прийшла заплакана Орина i оповiла панам, що незичливi люди всюди говорять про неi, мовби вона напускае чари, щоб шкодити iншим, робить на збiжжi закрутки i вiдбирае молоко в корiв.

Присягалася, що нiколи нiчого подiбного не чинила. Звичайно, старалася людям допомогти у хворобах, лiкуючи iх зiллям, сила яких тiльки iй вiдома. І ця незичливiсть до неi пануе у всiй околицi. Про Василя, якого обмовляе Антiн, також говорять, мовби i вiн побратався з чортом. Але ж i це тiльки вигадки. Справдi, Василь – чоловiк молодий, нестриманий, бо ще не спробував у життi бiди, але з часом перемiниться.