Князь Ігор

– Як? Ти кидаеш мене одного? Серед цiеi безлюдноi снiговоi пустелi? Бiйся Бога, отроче!

– А куди ж менi iхати? До Киева? Там у мене нi кола, нi двора!

– Нiби на Сеймi у тебе щось залишилося! Сам же казав – половцi все спалили…

– А може, хтось iз родичiв уцiлiв? Чи односельцiв?

– Так вони тобi й зрадiють!.. Де ж ти там житимеш? Що iстимеш? До кого прихилишся? Та ще взимку!

– А в Киевi хто мене жде?

– Чоловiче! – вигукнув Самуiл. – У Киевi у тебе е добрий приятель!

– Хто ж це?

– От тобi маеш! – Купець аж руками ударив об поли.

 – Невже не здогадуешся? Таж я! Хто ж iще?.. Невже гадаеш, що я забуду, як ти порятував мене у Дмитровi?.. Нi, синку, нiкуди я тебе не вiдпущу! Бiдуватимемо разом – до кiнця! Та й вириватися самому в далеку дорогу небезпечно – мороз, хуртовина, вовки, недобрi люди… Та мало яка трясця може зустрiтися в дорозi! Нi, нi, розлучатися нам зараз не слiд! Прибудемо до Киева, погостюеш у мене до весни, а там – куди хочеш! Ти вiльна птаха!. . Та й не до Киева ми зараз попростуемо…

– А куди ж?

– До Переяслава. Треба сповiстити переяславцiв, що Кончак повернув назад.

– Ну коли так… – невпевнено протягнув Ждан.

– А як же iнакше, хлопче? – І, зрадiвши, купець торкнув коня.

До Переяслава добралися на четвертий день. На вулицях та майданах повно озброеного люду, а також дiтей, жiнок, старих. Найближчi села шукали захисту за валами города. Не чути безпечних розмов, не лунае веселий смiх. Навiть дiти принишкли.

Йде Кончак! Адже всiм у пам’ятi, як шiсть рокiв тому вiн лютував на Переяславщинi, не жалiючи нiкого, особливо дiтей, яких винищив без лiку!

Самуiла i Ждана завели у гридницю[9 - Гридниця – велике примiщення в князiвському палацi або прибудоване до нього для гриднiв, тобто молодих князiвських дружинникiв, та прийому гостей.], де попiд стiнами на широких лавах сидiли бояри та лiпшi мужi. Прямо проти входу, на узвишшi, – князь Володимир Глiбович та княгиня Забава, дочка чернiгiвського князя Ярослава.

Подорожнiх пiдвели до них.

Князь Володимир мав рокiв двадцять сiм—двадцять вiсiм. Лоб високий, вiдкритий. Довге русяве волосся, зачесане назад. Мiж акуратно пiдстриженими вусами та борiдкою стиглими вишнями червонiли по-юнацькому свiжi вуста. Одяг на ньому – оксамитовий, чорний, а чоботи – жовтi, з блискучоi, гарно вичиненоi шкiри. При боцi, на широкому, оздобленому срiбними бляшками поясi, – короткий меч.