Князь Ігор

Нi, я просто не готовий до походу. І вiйсько мое не готове, i сам я погано себе почуваю. Хiба можна за це осуджувати?

Всi надовго замовкли. За столом запала гнiтюча тиша. Святослав вiдчував, що Ярослав нещирий, що причина вiдмови у чомусь iншому, а не в недузi. Та не хотiв вiн затiвати на людях сварку з братом. Князi Всеволод Чермний i Олег, бачачи, що батько мовчить, теж не смiли нiчого сказати. Хани утупилися вузькими очима в стiл i нiчим не виявляли своiх почуттiв. А воеводи Андрiй, Роман i Тудор, дотримуючись неписаного закону, що меншi говорять тодi тiльки, коли iх питають, взагалi за вечiр не проронили жодного слова.

Врештi знову заговорив Рюрик. Заява його було для всiх як грiм серед ясного неба.

– Якщо князь Ярослав не йде, то я теж не йду! Оборона Руськоi землi – наш спiльний обов’зок, а не тiльки мiй чи Святославiв!

Хтось крякнув. Святослав розвiв руками. Не вистачало, щоб князi, ще не вирушивши в похiд, пересварилися. Що ж тодi сказати вiйську? Як пояснити, що однi князi йдуть у поле, а iншi вертаються додому? Вiдмiнити похiд? Але ж сiверськi князi досi простують до Сули.

Що ж вони скажуть, коли нiкого там не застануть? Та й Володимир Глiбович уже зiбрався i чекае сигналу… Ох, як усе негарно складаеться!

– Братiе, бачу, поспiшив я з походом, – почав вiн з болем у голосi. – Не домовився заздалегiдь, не попередив… Хотiв швидше, щоб до весняного бездорiжжя повернутися назад… У цьому моя вина… що ж нам тепер робити? Припинити похiд? Але ж вiз покотився з гори – не легко його зупинити… Тому ось що я намислив: якщо князi Ярослав i Рюрик не йдуть у похiд, то й менi негоже це робити.

Я теж повертаюся додому… Однак вiйсько пiде в поле! Замiсть себе я настановляю князя Ігоря як найстаршого i найбiльш смисленого. А до зустрiчi з ним полки поведе мiй син князь Всеволод… Мета походу та ж сама – перейти Ворсклу, знайти половецькi кочiв’я i погромити iх! Бажано зустрiтися з самим Кончаком… Ти не перечиш, княже Рюрику?

– Нi, не перечу… Свiй полк я вручаю князю Володимиру Глiбовичу.

А до зустрiчi з ним поведе його воевода Андрiй.

Святослав полегшено зiтхнув. Здаеться, пощастило виплутатися iз безглуздого становища, в яке завiв усiх своiм лукавством брат Ярослав.

– Тодi досить розмов. Вiддайте полкам наказ виступати завтра зi сходом сонця!

Роздiл четвертий

1

Двi ратi – киiвська i сiверська – зустрiлися у недiлю вранцi бiля Лохвицi на Сулi.