Казки

А один маленький хлопчик, син знайомих, наслухавшись казок Андерсена i знаючи, що письменник збираеться у подорож, подарував йому свого олов’яного солдатика, щоб солдатик був казкаревi товаришем у дорозi.

Цiкава iсторiя трапилася якось з палицею Андерсена. У письменника була улюблена палиця пальми, яку вiн придбав в Італii. Вiн з нею нiколи не розлучався. Якось перед вiд’iздом iз Шотландii на батькiвщину вiн проiжджав степом. Один з супутникiв високо пiднiс палицю i закричав: «Ну, пальмо, бачиш найвищу гору в Шотландii? Бачиш те величезне озеро?» В тон своему супутниковi Андерсен пообiцяв, що, коли вони будуть знову в Італii, палиця розповiсть про все, що бачила у своiх пiвнiчних мандрах.

Наступного дня пароплав, яким вони мали вирушати в подорож, прийшов ранiше, нiж його чекали, i в метушнi Андерсен забув свою палицю в готелi. Згадав вiн про неi тiльки на пристанi. Вiн попросив передати палицю через когось iз землякiв у Данiю.

Андерсен плив пароплавом, потiм iхав омнiбусом, потiм знову поiздом, i в Единбурзi, коли мав пересiсти на лондонський поiзд, його наздогнав кондуктор iншого прибулого поiзда i передав йому палицю.

Вона приiхала сама тим же шляхом. На нiй був лише причеплений папiрець зi словами: «Датському письменниковi Гансу Крiстiану Андерсену». Палиця переходила з рук в руки, i всi, хто тримав ii, згадували чудеснi казки Андерсена i з любов’ю передавали ii далi. Можна з певнiстю сказати, що ця супутниця казкаря могла б пройти i всю Європу, бо казки Андерсена знали i любили всi.

Ще за життя письменника його твори перекладали багатьма мовами, зокрема i росiйською, i Андерсен казав, що дуже радiе з цього.

У листi до М. М. Трубнiковоi вiн писав: «Я радий знати, що моi твори читають у великiй, могутнiй Росii, чию квiтучу лiтературу я частково знаю, починаючи вiд Карамзiна до Пушкiна i аж до новiтнього часу».

Коли Гансу Крiстiану Андерсену було пiд п’ятдесят рокiв, вiн прибув до Оденсе, де на його честь мешканцi мiста влаштували свято. Всi вулицi були iлюмiнованi, грала музика, в мiськiй ратушi письменниковi вручили грамоту на звання почесного громадянина мiста Оденсе, мiста, де минуло його дитинство, мiста, з якого вiн пiшов у широкий свiт самотнiм чотирнадцятилiтнiм хлопцем шукати своеi долi.

Та не тiльки Оденсе так вшановувало славетного казкаря.

Андерсен писав в одному своему творi: «Перемагае поет. Вiн багач, якщо навiть бiдняк. Вiн не самотнiй, якщо навiть сидить у своiй комiрцi сам-сiмiсiнький».