Енеїда

] Сказала: «Помагай бiг, дiти!

Чого сумуете ви так?

Чи не остило тут сидiти?

Оце гуляють нашi як!

Мов божевiльних, нас морочать,

Сiм лiт, як по морям волочать;

Глузують, як хотять, iз вас,

Але з другими бахурують,

Своi ж жiнки нехай горюють,

Коли водилось се у нас?

47. Послухайте лиш, молодицi,

Я добрую вам раду дам;

І ви, дiвчата бiлолицi,

Зробiм кiнець своiм бiдам,

За горе ми заплатим горем –

А доки нам сидiть над морем?

Приймiмось, човни попалiм.

Тогдi i мусять тут остаться

І нехотя до нас прижаться;

Ось так на лiд iх посадiм».

48.[94 - Пайматуся – пестливе вiд «панiматко». // Скiпки, трiски, солому, клоччя – послiдовнiсть у перелiку горючого матерiалу вiдповiдае порядковi в приготуваннi вогнища. Спочатку – тонко наструганi скiпки, на них зверху кладуть бiльшi за розмiром трiски, потiм – солому. В клоччя вкладають запалений вiд кресала трут, роздувають i пiдпалюють цим клоччям вогнище.]«Спасеть же бiг тебе, бабусю! –

Троянки вголос загули.

Такоi б ради, пайматусю,

Ми iзгадати не могли».

І зараз приступили к флоту

І принялися за роботу:

Огонь кресати i нести

Скiпки, трiски, солому, клоччя;

Була тут всяка з них охоча,

Пожар щоб швидче розвести.

49.[95 - Байдак – рiчкове судно з однiею щоглою. Запорiзькi козаки споряджали байдаки також як вiйськовi судна, виходили на них у Чорне море. // Пороми – плоти, взагалi несамохiднi плавучi споруди. Дерев'янi човни, судна шпаклювали i щiлини на них заливали смолою, пiдводну частину суцiльно покривали дьогтем.

Пiшов димок до самих хмар,

Аж небо все зачервонiлось,

Великий тяжко був пожар.

Човни i байдаки палали,

Сосновi пороми трiщали,

Горiли дьоготь i смола.

Поки троянцi оглядiлись,

Що добре iх троянки грiлись,

То часть мала човнiв була.

50.[96 - Трiщотки – дерев'яний прилад, калатало, яким скликали людей на пожежу, громадський збiр тощо.] Еней, пожар такий уздрiвши,

Злякався, побiлiв, як снiг,

І бiгти всiм туди звелiвши,

Чимдуж до човнiв сам побiг.

На гвалт у дзвони задзвонили,

По улицях в трещотки били,

Еней же на ввесь рот кричав:

«Хто в бога вiруе – рятуйте!

Рубай, туши, гаси, лий, куйте!

А хто ж таку нам кучму дав?»

51.[97 - Олiмпських шпетив на всю губу – уже зазначалося, що у поемi Вергiлiя глибока пошана до богiв – найважливiша риса Енея. Постiйним означенням його е «побожний», «божистий».