Маленькі жінки. Частина 1

Їi зачiску прикрашало сiре кiнське волосся, а червоно-чорний одяг з кабалiстичними знаками та символами пiдкреслював окультний характер ii персонажа. Хьюго зажадав у вiдьми зiлля, що змусило б Зару покохати його. Ще одна настоянка була потрiбна йому, щоб розправитися з Родрiго.

Вiдповiдь-обiцянка виконати прохання Хьюго звучала як монолог, який Хагар промовила з драматичним придихом. Вiдьма стала кликати духа, що допомiг би iй приготувати приворотне зiлля:

Вiд самого дому твого,

Прийди, прилети до мого!

О, дух, що родився з троянд,

Сповитий росою гiрлянд,

Прийди й принеси менi зiлля,

Запашне, солодке i сильне!

Та швидше ти, духу, лети,

Щоб нам досягнути мети!

Зазвучала м’яка, проте вiдчутно тривожна музика, а потiм у глибинi печери з’явилася маленька фiгурка iз золотавим волоссям та вiнком з троянд на головi, одягнена в нiжно-бiлу, схожу на хмарку, сукню з блискучими крилами позаду.

Розмахуючи паличкою, дух спiвав:

Я прийду, прилечу зi свого

Дому милого до твого,

Я примчуся на срiблi зiрок,

Щоб здiйснився задуманий рок!

Ось, тримай ти дарунка скорiш,

Та вчиняй iз зiллям мудрiш!

Дух кинув до нiг вiдьми маленьку, позолочену пляшку i зник.

Тодi Хагар викликала ще одного духа. І на сцену з жахливим гупанням та брутальним реготом вийшов потворний привид з почорнiлим обличчям. У вiдповiдь на заклинання, проказане вiдьмою, вiн кинув до нiг Хьюго темну пляшку i теж зник, супроводжуючи свiй вiдхiд демонiчним гиготанням. Подякувавши за зiлля, Хьюго пiшов. Хагар у свою чергу розповiла глядачам, що злодiй вже вбив багатьох своiх друзiв, а вона мае своi рахунки з ним. Тому Хагар лише робить вигляд, що допомагае Хьюго, а насправдi прагне жорстоко помститися.

Потiм дали завiсу – антракт, пiд час якого глядачi мали змогу обмiнятися враженнями та з’iсти трохи цукерок. Про завершення перерви нагадав гуркiт на сценi, хоч завiса все ще була опущеною. А коли вона пiднялася, то стало зрозумiло, що декоратори працювали не покладаючи рук: башта, змонтована на сценi, сягала стелi, а через майже прозору шторку на вiконцi у «стiнi» пробивалося блiде свiтло i невдовзi з’явилася постать Зари.

На нiй була гарна блакитно-срiбляста сукня. Дiвчина чекала на свого коханого – Родрiго.

Нарештi, на сцену вийшов i сам Родрiго – в капелюсi з пiр’ям та червоному плащi. З-пiд капелюха виднiлися темнi кучерi, а у руках Родрiго тримав гiтару – ту саму, майстерно виготовлену з картону.