Маленькі жінки. Частина 1

– Гарна новина! Тiльки подивися! Чергова записка iз запрошенням вiд панi Гардiнер на завтрашнiй вечiр! – вигукнула Мег, розмахуючи дорогоцiнним шматком паперу, а потiм iз захватом продовжила читати запрошення:

«Панi Гардiнер була б рада побачити панну Маргарет i панну Джозефiну на невеликому танцювальному вечерi в переддень Нового року».

– Мармi хоче, щоб ми пiшли. Але що ж надiти?

– Який сенс запитувати, коли ти й сама знаеш, що ми одягнемо наш поплiн. У нас все одно бiльше нiчого немае, – вiдповiла Джо з повним ротом.

– Якби у мене був шовк! – зiтхнула Мег. – Мама каже, що може в мене буде шовк, коли менi виповниться вiсiмнадцять, але два роки очiкування здаються вiчнiстю.

– Я певна, що нашi поплiновi сукнi виглядають майже як шовк, i вони нам пасують. Твоя сукня майже така сама, як i в день, коли ii купили. А от з моею проблеми – на нiй дiрка, яку я пропалила, i вона дуже помiтна. Що менi робити?

– Намагайся поводитися в гостях спокiйно, не повертайся спиною.

Спереду все в порядку. У мене буде нова стрiчка для волосся, i Мармi позичить менi свою маленьку перлову шпильку. Менi подобаються моi бальнi туфлi, та й рукавички пiдходять до вбрання, хоч вони й не такi новi, як хотiлося б.

– А я зiпсувала своi лимонадом i навряд чи отримаю новi. Тому, мабуть, буду без рукавичок, – сказала Джо, яка нiколи особливо не пiклувалася про свое вбрання.

– Ти маеш бути в рукавичках, або я взагалi нiкуди не пiду, – вигукнула Мег. – Рукавички важливiшi за все на свiтi, без них не можна танцювати, i якщо ти iх не одягнеш, менi буде дуже соромно.

– Тодi я просто не буду танцювати. Менi байдужi танцi. Що то за веселощi – кружляти, наче пава. Менi бiльше подобаеться стрибати та пустувати.

– Що ж робити… – задумалася Мег. – У мами е новi рукавички, але ми просити не можемо – вони дуже дорогi, а ти швидко все псуеш. До речi, вона сказала, якщо ти не вмiеш дбати про своi рукавички, то вона бiльше не купить тобi iх. Цiеi зими точно не купить.

Але стривай… може, iх якось привести до ладу?

– Можу тримати iх складеними, щоб нiхто не побачив плям. Це все, що я можу зробити. О! В мене е ще одна iдея. Я можу дати тобi одну свою рукавичку, а ти менi – свою. Твоi одягнемо, а моi триматимемо в руцi. Що скажеш?

– Твоi руки бiльшi за моi, i ти жахливо розтягнеш мою рукавичку, – незадоволено мовила Мег, для якоi цей аксесуар був чи не найважливiшим.

– Тодi я пiду без них.