Маленькі жінки. Частина 1

«Цей хлопчик страждае без компанii та веселощiв, – подумала Джо. – Його дiдусь не знае, що для нього добре, а що погано й тримае його пiд замком на самотi. Йому потрiбна компанiя веселих хлопцiв, з якими можна погратися, або хтось молодий i жвавий. Гадаю, в мене б вистачило смiливостi, щоб пробратися туди й сказати старому пановi правду!»

Ця iдея потiшила Джо, яка любила смiливi вчинки й завжди шокувала Мег своею поведiнкою. План «пробратися туди» не був забутий. І коли настав снiжний день, Джо вирiшила спробувати провернути цю аферу.

Вона побачила, як пан Лоуренс поiхав з обiйстя, а потiм вискочила до саду, щоб розчистити собi шлях до огорожi. Тут вона зупинилася й озирнулася навколо. Все тихо, фiранки на нижнiх вiкнах щiльно затуленi, слуг не видно, та й взагалi нiчого не видно, крiм кучерявоi чорнявоi голови, що спиралася тонкою рукою на пiдвiконня верхнього вiкна.

«Ось вiн, – подумала Джо, – бiдний хлопчик! У цей похмурий день зовсiм один i хворий. Це так сумно! Я кину снiжку i змушу його подивитися на мене, а потiм заговорю з ним».

Снiжка точно влучила в шибку, i чорнява голова вiдразу повернулася, вiкно вiдчинилося, звiдти визирнуло обличчя, яке за хвилину втратило свiй млявий вигляд – великi очi прояснилися, а рот почав усмiхатися. Джо кивнула, засмiялася й помахала своею закорючкою-мiтлою, крикнувши:

– Як вашi справи? Чи ви не захворiли?

Лорi прохрипiв з вiкна таким голосом, наче то був не хлопчик, а ворон:

– Вже трохи краще, дякую. У мене була сильна застуда, i я десь з тиждень пролежав у лiжку.

– О, менi так шкода! Чим ви себе розважаете?

– Нiчим. Тут нудно, як у могилi.

– А книжки? Хiба ви не читаете книжки?

– Читаю, так, але потроху, бо менi не дозволяють напружувати очi.

– А чи не може хтось читати вам вголос?

– Дiдусь iнодi так робить, але моi книжки йому не цiкавi, а постiйно просити Брука я не люблю. – Чому до вас не приходять гостi?

– Я нiкого особливо не хочу бачити. Хлопцi, яких я знаю, дуже галасливi, тож вiд них у мене болить голова.

– У вас немае якоiсь милоi знайомоi дiвчини, яка б почитала вам вголос та розвеселила?

– Не знаю жодноi такоi.

– Але ви знаете мене, – почала було Джо, але потiм розсмiялася й зупинилася.

– Знаю, справдi! Так i зроблю! Ви прийдете до мене в гостi? Дуже прошу! – вигукнув Лорi.

– Я, звiсно, не дуже тиха й мила, але я прийду, якщо мама дозволить менi. Пiду й спитаю ii. Зачинiть вiкно, поводьтеся чемно й чекайте, поки я прийду.