Міфи та легенди українців

Звiдки чорти взялися

Сотворив Господь свiт i зробив усе зовсiм як треба, тiльки треба було ще свiт перехрестити.

– Як би то нам перехрестити свiт? – каже Господь.

– Я знаю як, – каже святий Петро.

– Ну, роби, як собi знаеш.

Святий Петро закликав до себе чорта та й каже до нього:

– Вези мене до тоi води, що бачиш перед собою, а я тобi за те зроблю все, що ти хочеш.

– Добре, – каже чорт, – завезу тебе, тiльки нароби менi помiчникiв, бо я сам не можу управитись у свiтi.

Святий Петро обiцяв йому наробити помiчникiв, i чорт взяв його на плечi i потащив. Але вони заiхали на самий край свiта, а води нема. Тiльки вода показалася в тiй сторонi, звiдкiль вони виiхали, чорт завернувся та й iде назад; але, проiхавши знову увесь свiт поперек, – води не знайшли, тiльки побачили воду на правiй сторонi свiта. Чорт уже не знае, що йому i робити, так змучився, але мусить iхати. Приiхавши на правий край свiта, знову не знайшли води, тiльки щось бiлiе перед ними, нiби вода.

Чорт знову йде, але як доiхав до кiнця свiта, святий Петро каже:

– Досить, уже ми свiт перехрестили, тепер я тобi скажу, як маеш помiчникiв собi наробити: встань рано в суботу, вiзьми води та i бризкай назад себе: скiльки буде поза тобою бризкiв, стiльки буде чортiв.

Чорт зробив тее, i з тоi пори на свiтi робиться гiрше та й гiрше, бо чортiв робиться бiльше та й бiльше.

А найкраще зробив би святий Петро, якби одурив чорта, бо одурити таку погань – нема грiха.

Доля i недоля

Було два брати – багатий i бiдний. От попросився бiдний брат до багатого пшеницю жати. Жне вiн день, жне другий. Увечерi першого дня господиня пiшла додому зварити дiтям вечерю, а вiн цiлу нiч жне собi. Коли чуе – хтось збирае колосся, снопи складае, соломою шелестить. Думав – чи ж не краде хто? На ранок дивиться – все цiле. Увечерi другого дня знову господиня пiшла додому зварити дiтям вечерю, а вiн жне собi вночi та жне. Знову чуе – братова Доля (то була вона) збирае колосся i пiдтикае iх пiд копи.

Вiн тодi впав на землю й лежить. Господинi, мiж тим, нiчого не сказав. На третю нiч хазайка кличе його з собою вечеряти:

– Хоч кулешику поiси – все ж у ротi м’якше стане.

Але вiн не пiшов: «Потерплю, – мiркуе собi, – спитаю, що воно таке ходить…». Знову щось iде, збирае колосся, переносить снопи.

– Ну, скажи правду, що ти таке: чи погане, чи добре? Хто ти? – питае бiдний брат.