Міфи та легенди українців

Зразу ж зрозумiла Маруся все.

– Хто ж iз вас, дiти, – чи ти, Васильку, чи ти, Горпинко, – розповiв дiдусевi, що батько ваш зробився мостом? Хто? – вигукнула, ридаючи, Маруся. – Що ж ви мовчите! Ти, Васю?

– Нi, мамо, я нiчого не казав дiдусевi, – вiдповiв Василько крiзь сльози.

– А, то, значить, це ти, Горпинко, зробила нас усiх нещасними? Ну, будь же ти за це кропивою! Нехай твою серцевину постiйно так само точать черв’яки, як зараз мое серце точить люте горе! І завжди ти завдаватимеш людям пекучого болю, як зараз ти завдала його менi!.

. А ти, мiй милий Васильку, будь запашним васильком. Люди насолоджуватимуться твоiми пахощами i завжди триматимуть тебе у своiх оселях i в своiх церквах!

І ще дужче заридала Маруся i полетiла в лiс зозулею, а дiти лишились на березi рости: Василько – запашним васильком, а Горпинка – жалкою кропивою.

Звiдки взялися Петровi батоги, або ж Цикорiй

Ішов якось Спаситель з учнями Своiми з одного поселення в iнше. І треба було проминути луки, на яких хлопчаки пасли овець.

Побачивши Господа, пастушата кинули своi отари, побiгли з батiжками на шлях, яким iшов Спаситель, i оточили його зусiбiч, так що заважали йти далi. Гримнув на них апостол Петро, аби розступилися, але пастушата, не звертаючи жодноi уваги на його гримання, й далi сiкалися до Спасителя, цiлували йому руки, ноги та краi одежi.

– Ось я вас! – знову гримнув на них апостол Петро i вхопив було в одного з пастушкiв батiжок, якого той тримав у руках. Але пастушок, не випускаючи зi своiх рук батiжка, став плакати й виривати його з рук Петра.

Той поступився перед хлопчиком, вiддав його батiжок, а сам, нахилившись, зiрвав бадилинку i, розмахуючи нею, раз у раз повторював:

– Геть з дороги, а то скуштуете мого батiжка!

Пастушата з веселим смiхом розступилися й дали, нарештi, дорогу Спасителевi. Петро кинув тодi бадилинку, що була в нього в руках, i мовив жартома:

– А що? Либонь злякалися? Вiзьмiть тепер собi й мiй батiжок!

Хлопчаки пiдняли кинуту апостолом Петром рослину й назвали ii Петровим батогом.

А оскiльки квiти в цiеi рослини нагадують за своею формою китицю, то й пастушата почали з тих пiр прикрашати своi батiжки «махорками» (китицями) зi шкiри.

Квiтень в гостях у Березня

Веснянi мiсяцi не живуть у мирi. Колись-то, кажуть, Березень кликав до себе в гостi Квiтня. Той i поiхав возом. Березень напустив на нього дощ. Мiсив, мiсив Квiтень грязюку та й вернувся. Березень заморозив грязь i закидав снiгом.