З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Любiть Украiну у снi й наяву,

вишневу свою Украiну,

красу ii, вiчно живу i нову,

i мову ii солов’iну.

Мiж братнiх народiв, мов садом рясним,

сiяе вона над вiками…

Любiть Украiну всiм серцем своiм

i всiми своiми дiлами.

Для нас вона в свiтi едина, одна

в просторiв солодкому чарi…

Вона у зiрках, i у вербах вона,

i в кожному серця ударi,

у квiтцi, в пташинi, в електровогнях,

у пiснi у кожнiй, у думi,

в дитячий усмiшцi, в дiвочих очах

i в стягiв багряному шумi…

Як та купина, що горить – не згора,

живе у стежках, у дiбровах,

у зойках гудкiв, i у хвилях Днiпра,

i в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвiяли в прах

чужинцiв в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмi пробивали нам шлях

до весен i свiтлих, i щирих.

Юначе! Хай буде для неi твiй смiх,

i сльози, i все до загину…

Не можна любити народiв других,

коли ти не любиш Вкраiну!..

Дiвчино! Як небо ii голубе,

люби ii кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраiну…

Любiть у трудi, у коханнi, у бою,

як пiсню, що лине зорею…

Всiм серцем любiть Украiну свою —

i вiчнi ми будемо з нею!

Сад[38 - Програма 8-го класу.]

В огнi нестримноi навали

рубали, рiзали наш сад…

А ми дивилися назад

i за минулим сумували…

Руками власними тюрму

творили ми собi одвiчну…

О будьте проклятi, – кому

назад повернуте обличчя!

Кати нас брали на штики

за слово, правдою повите…

Ви ж розумiете?! Вiки

не знали ми, чиi ми дiти!.

Хтось застромив у серце шило

в чеканнi марному весни…

В саду розкiшному лишились

однi пеньки та бур’яни.

Кати на струни нашi жили

тягли iз рук, як сон, блiдих…

І з нас спiвцiв собi купили,

щоб грали iм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками,

нам тiльки снився волi гук.

І похоронно над полями

кричав i плакав чорний крук…

Вiн нам кричав про волi гнiв,

щоб ми повстали, захотiли!.

Й кривавий дзюб об струни-жили

в безкраiм розпачi точив…

Коли ж приходили раби

володарям на струнах грати,

серця не тисло вiд журби

i не обурювали грати…

А струни плакали… Не в бiй —

вони нас кликали в утому…

Та от прийшов спiвець новий

i в струни вдарив по-новому.

І ми здригнули!..