З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

– Якому Івашковi, якому Преслужичу? А-а, знаю, якiсь розбiйники захопили були Олесько, але iх уже вигнали чи мають вигнати… Завтра-позавтра iде туди з королiвським загоном справжнiй державець, учора вiн приходив до мене, старостинську грамоту показував, щоб я не сумнiвався… О, Давидович – то великий пан, хоч i русин! Ти чого схопився, сiдай. Знаеш Давидовича? А чому б мав його не знати? Йому потрiбно пороху багато пороху…

– А ти звiдки знаеш Давидовича? – тамуючи тривогу, запитав Арсен.

– Бог добрий… У Теребовлi присiв до мого каравану такий собi тлустий пан – опришкiв, каже, боiться, а вони купцiв не чiпають… Я питаю його, хто вiн, а панок шепоче менi на вухо: як закiнчиш складський термiн, я вже буду жондцею в Олеську…

Арсен, намагаючись бути спокiйним, обережно пiдвiвся, потер долонею очi, сказав до Ханки:

– Вiн згадав про старосту… Я ж i забув, заговорившись, що менi пора на службу. Ввечерi, як розiйдуться з лазнi, я прийду до вас.

– Лишень не забудьте. Ви ще й вина не скуштували…

Арсен прожогом збiг сходами вниз. На вулицi зупинився. Вiн не знав, не мiг второпати, чому Давидович прибув до Львова з Теребовлi, що дiеться в Олеську; тепер вiн не думав про Орисю, розумiв тiльки одне: проти Івашка Рогатинського i всiх, хто там, готуеться змова, i обов’язок його честi – якщо не пiзно – попередити олесьчан про зраду.

Вечорiло. Зайти до Владики, сказати? Справився було на Руську, але круто повернувся i квапом подався до татарських ворiт, iшов Волинським шляхом назад туди, звiдки прийшов два роки тому й куди поклявся нiколи не повертатись.

У понедiлок раннiм ранком до Ринку поспiшали заповзятi купцi, обганяли один одного – кожен хотiв зайняти зручнiше мiсце для торгiв. Сьогоднi мав вiдбутися великий ярмарок. Хтось, найпрудкiший, першим прибiг на плац i, не дiйшовши до кафських возiв iз селiтрою, зупинився у великому страху.

Вiн був синiй i спотворений на обличчi – голодне гайвороння виклювало йому очi, тепер воно низько лiтало понад плацом, переверталось у повiтрi й падало вниз.

Сторопiлий народ збирався колом, боячись пiдступити до трупа, бiля якого чорнiли розпластанi галки, божевiльна тривога добиралася до людей.