З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Голоднi небом, випростались туго,

Ковтали з неба сине мерехтiння,

А в дядька в серпi – туга,

А в дядька в серцi – тiнi.

(Кому – долю багряну,

кому – сонце з туману,

Кому – перса дiвочi,

кому – смерть серед ночi,

Щоб тебе доля побила,

а Кириловi, прости Господи, – крила).

Жiнка голосила: «Люди як люди.

Їм доля маслом губи змастила.

Кому – валянки,

кому – мед од простуди,

Кому – жом у господу,

а цьому гаспиду,

прости Господи, – крила?!»

Так Кирило до тями брiв,

І, щоб мати якусь свободу,

Сокиру бруском задобрив,

І крила обтяв об колоду.

Та коли захлинались сичi,

Насмiхалися зорi з Кирила,

І, пробивши сорочку вночi,

Знов кипiли пружинистi крила.

Так Кирило з сокирою жив,

На крилах навiть розжився —

Крилами хату вшив,

Крилами обгородився.

А тi крила розкрали поети,

Щоб iх муза була небезкрила,

На тi крила молились естети,

І снилося небо порубаним крилам.

(Кому – новi ворота,

кому – ширшого рота,

Кому – сонце в кишеню,

кому – дулю дешеву,

Щоб тебе доля побила,

а Кириловi – не пощастить же

отак чоловiковi! – крила).

Балада про соняшник[7 - Програма 11-го класу.]

В соняшника були руки i ноги,

Було тiло, шорстке i зелене.

Вiн бiгав наввипередки з вiтром,

Вiн вилазив на грушу,

i рвав у пазуху гнилицi,

І купався коло млина, i лежав у пiску,

І стрiляв горобцiв з рогатки.

Вiн стрибав на однiй нозi,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце, —

В золотих переливах кучерiв,

У червонiй сорочцi навипуск,

Що iхало на велосипедi,

Обминаючи хмари на небi…

І застиг вiн на роки й столiття

В золотому нiмому захопленнi:

– Дайте покататися, дядьку!

А нi, то вiзьмiть хоч на раму.

Дядьку, хiба вам шкода?!

Поезiе, сонце мое оранжеве!

Щомитi якийсь хлопчисько

Вiдкривае тебе для себе,

Щоб стати навiки соняшником.

Балада про вузлики[8 - Програма 11-го класу (додатково).

Була колись у мене баба Корупчиха,

Менi i досi ii руки свiтять.

Була баба Корупчиха темна, неграмотна,

Менi i досi ii руки свiтять.

Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,

Менi i досi свiт без неi темний.

Хто був голодний – приходив до Корупчихи,

Вона кожного вузликом надiляла.

Хто був холодний – грiвся у Корупчихи

І виносив од леi вузлик у пазусi.

Хто був безсовiсний, той лишався безсовiсним,

А вона кожного вузликом надiляла.