З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

І, взявши з торокiв червоний шмат шовку, Пилип заходився загортати свого Скаррона разом з якимись iншими трьома чи чотирма книжками.

– Що там у тебе, козаче? – спитав Мамай.

– П’ера Корнеля «Сiд», Сореля «Франсiон», украiнський словник вашого Памви Беринди та книга одного француза: «Опис Украiни».

– Француз – про Украiну?

– Гiйом ле Вассер де Боплан.

– Де Боплан? – аж скрикнув Козак Мамай, аж наче спалахнув, аж засiпався кiнчик лiвого вуса, що завше означало в нього збентеження.

– Ви тут колись його знавали? – теж, нiби вражений чимось, ахнув чудний запорожець.

– Ми колись побраталися. А потiм… наче розбили глек. Вiн будував на Украiнi фортецi задля наших ворогiв. А я…

– Все одно… вiн любив Украiну! – гарячим покриком озвався молодик. – Ось почитайте!

І вiн простяг Мамаевi ту книгу, «Опис Украiни», видану в Руанi.

Мамай схопив ii, присунувся до вогнища, де закипав кулiш, але побачити нiчого вже не мiг i, пригорнувши ту книжку до серця, сидiв i мовчав.

Мамай дивився на молодика, котрий так дуже схожий був на самого Боплана: чи не син? – i йому хотiлося спитати, але зараз не мав сили говорити, бо охопили мислi про давне побратимство з французьким дворянином, непосидячим нормандцем, iнженером-будiвником, що прожив на Украiнi рокiв сiмнадцять-вiсiмнадцять, вивчаючи, спостерiгаючи, складаючи першi докладнi карти просторiв Украiни, записуючи й змальовуючи те, що бачив у нашiй козацькiй сторонi, яка за кiльканадцять лiт прикипiла до щирого серця французовi.

Але… той веселий i моторний руанець був вiрним слугою не народовi нашому, а польським королям, будував на Вкраiнi фортецi, котрi мали захистити володарiв Польщi не тiльки вiд наскокiв кримчакiв та ногайцiв, а й вiд повстань народу украiнського, який раз по раз намагався скинути шляхетське ярмо, – вiд небезпечного сусiдства Сiчi Запорозькоi, що про неi слава йшла по всiй Європi.

Мамаевi кортiло мерщiй дiзнатися: що ж вiн там написав, руанець, у своiй книзi про Вкраiну?

Навмання перегортав сторiнку за сторiнкою, помацав безбач томики Скаррона та Сореля i… зiтхнув.

39

Скiльки ж було на свiтi непрочитаних книг!

Скiльки було краiн i краевидiв, яких вiн ще не бачив!

Мов людських, котрих вiн досi не чув!

Людей розумних, що iхнiх дум Козак iще не знав.

І радощiв земних, яких вiн ще не вiдав.

Жiнок, що iх не обiймав…

Було ще на свiтi й багато дiтей.

Але й дiти всi – були не його дiти.