Пер Ґінт

Жiнка в зеленiй сукнi: Ти справдi жартуеш?

Пер Гiнт: Хай чорта не бачу,

Танцi i музика були надзвичайнi!

Дiд iз Довра:

Раз в раз таке лихо з цiлим людським родом,

Держиться свойого, як вош кожуха.

Печи його жаром, ножем рiж – однако

Часочок i рани усi загояться.

От зять мiй на примiр – такий був укладний,

Позволив нам з себе людську зняти ношу,

Напився iз чарки, дав хвiст причепити,

Усе, як годиться, здалося, що в ньому

Умер старий Адам, аж гульк iз усього

Опять же явилась людина, як перше,

Так, так – нам, синашу, лiчитися треба,

Прогнати iз себе людськую природу.

Пер Гiнт: Лiчитися?

Дiд iз Довра: Що ж бо? Я лiву зiницю

Зарiжу легенько, глядiтимеш косо,

Та все, на що глянеш, побачиш таким,

Як ми його бачим. Праве око виймем…

Пер Гiнт: Здурiв ти?

Дiд iз Довра: (кладе на стiл операцiйне приладдя)

Ось, бачиш – моi причандали,

По всьому дiстанеш кiнськi окуляри.

Як глянеш, побачиш ти любку в красi

Й плести нам не будеш про глупу корову,

Нi льоху, що мала б гуляти в штанах.

Пер Гiнт: Дурак!

Придворний троль: Дурним це все тобi здаеться,

А в самiй речi – ти дурак, не вiн.

Дiд iз Довра: Подумай – скiльки прикростей гiрких

Ти зразу можеш збутися повiк!

Ти ж сам де знаеш – очi то криниця

Солоних слiз. На що ж вони здалися?

Пер Гiнт: Гаразд! Я знаю в Бiблii це мiсце:

«Коли блазнить тя око – вирви зразу!»

Однак, коли усе те раз уже скiнчиться,

Повернеш око?

Дiд iз Довра: Нi.

Пер Гiнт: Як так, то я кланяюся низенько.

Дiд iз Довра: Чого ти хочеш?

Пер Гiнт: Пiду у своясi.

Дiд iз Довра: О, нi! Сюди для кожного е вхiд,

Та вiдсiля нема тобi дороги.

Пер Гiнт: Мене ти хочеш силою спинить?

Дiд iз Довра: Послухай тiльки розуму, Принц Пер!

У тебе е талан на троля. Правда,

Вiн зовсiм так поводиться, як троль?

І сам же ти хотiв остати тролем…

Пер Гiнт: Їй Богу, так.

Для дiвчини i царства – милий Боже,

Чого то в свiтi чоловiк не може?

Та все на свiтi мае край i цiль.

Хвоста прийняв, бо думав – що ж, його

Коли захочеш, можна вiдчепити;

Штани дав скинуть: i так вони подертi

А вбрати iх назад зовсiм не важко;

Нарештi я почав звичаiв вчитись,

Яких не знав я дома; поклянусь,

Що не корови скачуть, а дiвчата…

Присяга – слово, вимовив – забув.