Трістрам Шенді

Розповідь про отриману рану полегшує солдатові біль од неї: – так, принаймні, думали гості мого дядька, й часто, під час своїх щоденних візитів до нього, вони з чемності, що виникала з цього переконання, переводили розмову на його рану, – а від рани розмова звичайно переходила до самої облоги.

Бесіди ці були надзвичайно приємні, й дядько Тобі отримував від них велике полегшення; вони допомогли б йому ще більше, якби не залучали його до деяких непередбачених утруднень, які протягом цілих трьох місяців сильно затримували його лікування, так що, коли б не попався йому під руку засіб із них виплутатися, вони, напевно, звели б його в могилу.

У чому полягали утруднення дядька Тобі, – вам ні за що не відгадати; – якби було це вам під силу, – я б почервонів; не як родич, – не як чоловік, – навіть не як жінка, – ні, я б почервонів як автор, оскільки я ставлю собі в особливу заслугу саме те, що мій читач жодного разу ще не міг ні про що здогадатись.

І в цьому відношенні, сер, я настільки педантичний і вередливий, що, коли б уважав я вас здатним скласти уявлення або хоч трохи вірогідне припущення, скільки-небудь наближене до істини, про те, що станеться на наступній сторінці, – я б вирвав її з моєї книги.