Трістрам Шенді

Без сумніву, дядько Тобі був людиною з великим самовладанням – і вмів зберігати пристойний вигляд, я гадаю, не гірше за інших; – але зрозуміло, якщо він не міг вибратися з равеліну, не потрапивши в демілюн, або зійти з прикритого шляху, не звалившись на контрескарп, не міг перейти греблю, не зісковзнувши в канаву, – зрозуміло, як за таких умов він мав внутрішньо дратуватися, він і дратувався, – і хоча ці маленькі щогодинні прикрості можуть здатися маловажними і не вартими уваги людині, що не читала Гіппократа, проте, хто читав Гіппократа або доктора Джеймса Макензі[93 - Доктор Джеймс Макензі (1680–1761) – автор книги «Історія здоров’я і мистецтво його збереження».

] й розмірковував про дію пристрастей і душевного збудження на перетравлення їжі (чому не на перетравлення рани в такій же мірі, як і на перетравлення обіду?), – той легко зрозуміє, якого різкого загострення болю мусив відчувати дядько Тобі єдино тільки з цієї причини.

Дядько Тобі не в змозі був філософствувати із цього приводу; – досить було, що він так відчував, – і, натерпівшись болю і засмучень протягом трьох місяців уряд, він вирішив тим або іншим способом їх позбутися.