Панi Ка

«Вона що, сама там живе? – подумав Рустем. – Тут хто завгодно з глузду з’iде!».

І справдi, садиба мала страхiтливий, навiть мiстичний вигляд. Коли люди говорять про дiм з привидами, зазвичай вiн уявляеться саме таким – у ньому не те що жити страшно, а навiть i переночувати. Тим паче – в самотi.

Рустем припаркував свое авто бiля ворiт i вийшов, скомандувавши сторопiлiй Нiнi:

– Ходiмо!

Екстрасенс дiстав iз багажника спортивну сумку з реквiзитом для вистави й рушив до кутоi хвiртки, яку помiтив праворуч вiд таких само залiзних ворiт.

У центрi на них ще був помiтний дворянський герб колишнiх власникiв. Нiна досi вовтузилася в машинi, щось неголосно бурмочучи. Бiля хвiртки не було видно жодних сигнальних пристроiв, щоб сповiстити господинi про прибуття. Рустем смикнув за ручку, та хвiртка виявилася замкненою. Зсередини видно було засувку, й екстрасенс простромив руку крiзь сталевi грати, щоб вiдкрити ii. Дотягнутися рукою було складно, тому Рустем припав щокою до холодних грат. Вiдчинивши засувку й повернувшись обличчям до хвiртки, вiн аж пiдскочив вiд несподiванки: просто навпроти в темрявi з’явилося обличчя Катерини.

– Рустеме Ібрагiмовичу! Чому ж ви не зателефонували? Я б вiдчинила вам! – з якоюсь дивною самовпевненiстю заговорила господиня.

– Та якось…– розгублено вiдповiв Рустем. – Вiн щосили намагався приховати збентеженiсть, адже його заскочили зненацька. Екстрасенс завше мае бути напоготовi. Вiн посмiхнувся й додав м’яко, але зверхньо: – Уже пiд’iхали, тому й не телефонував.

– Давайте, я вам ворота вiдчиню, i ви заiдете на територiю, – запропонувала Катерина.

– Давайте.

Нiна до того часу лише вийшла з машини.

– Сiдай назад! Пiд’iдемо до будинку.

– Та годi тобi! – Нiна посмiхнулася господинi. – Я з Катериною дiйду, довше бути сiдати знову. Ти заiжджай.

Рустем вiд’iхав трохи назад. Фари освiтили вiдчиненi ворота. Дивно, але вiн не побачив нi Катерини, анi своеi помiчницi. У темрявi оглядiвся навсiбiч i вирiшив, що жiнки десь за кущами.

Не надаючи цьому значення, проiхав до будинку, зупинився й заглушив двигун. Коли фари погасли, крiзь шибку авто побачив господиню з Нiною, якi вже чекали на нього. Рустем вийшов iз машини, вiдчинив заднi дверцята й знову дiстав свою сумку, яку був закинув туди перед ворiтьми.

Обличчя Нiни здалося йому чи то стривоженим, чи ошелешеним. Катерина ж, навпаки, тепер мала бiльш упевнений вигляд, здавалася врiвноваженою – не те що пiд час прийому.