Панi Ка

У найдальшому кутку за столом сидiла повновида жiнка-адмiнiстратор. Вона ж – i помiчниця, права рука господаря кабiнету. Помiчниця говорила по телефону манiрно, але холодним тоном, постiйно зазираючи в записник.

– Я ж вам сказала, що найближчий час – лише за два тижнi. Нi, ранiше нiчого нема. Всiм термiново! – не приховуючи роздратування, вигукувала в слухавку адмiнiстратор. Менi шкода…

Господар кабiнету тим часом провiв клiентку до виходу. Жiнка, користуючись останньою можливiстю доторкнутися до нього, взяла його руку.

– Ну ви ж допоможете? Все спрацюе, правда? – тремтячим голосом промовила вона, дивлячись йому просто у вiчi.

– Ти в менi сумнiваешся? – з легким докором запитав вiн.

– У жодному разi! Якби сумнiвалася, не пiшла би до вас! Я вам як Богу вiрю, Рустеме Ібрагiмовичу! – вiдвiдувачка намагалася поцiлувати йому руку.

– Ну-ну, ти що… – поблажливо посмiхнувся вiн, висмикуючи долоню з ii руки. – Навiть говорити такого не смiй! Я – Його слуга, iнструмент! Без нього я – прах! Вiн дав менi силу для допомоги людям.

Вiр у Господа, вiр менi – й отримаеш те, чого бажаеш. Іди! – Рустем м’яко розвернув клiентку до дверей. – Збери все, що потрiбно, i приходь завтра, почнемо працювати.

– У Рустема Ібрагiмовича все розписано, вiн приймае по п’ять осiб за день. Немае куди вставити вас! – тим часом i далi комусь по телефону вичитувала адмiнiстратор.

Коли вiдвiдувачка вийшла й Рустем причинив за нею дверi, адмiнiстраторка, якiй вочевидь набридло вислуховувати благання настирливоi спiврозмовницi, затулила слухавку долонею i звернулася до нього:

– Рустеме Ібрагiмовичу, не знаю, що робити! У жiнки тут щось дуже серйозне, – вона скорчила гримаску, – мовляв, до прийому не доживе.

Нi! – Вона знову суворо перебила чиесь розпачливе голосiння в слухавцi. – Я не покличу його до телефону!

Рустем не любив спiлкуватися з потенцiйними клiентами по телефону. Це могло вiдiбрати багато часу, який не оплачуеться. Але зараз чомусь вирiшив вiдповiсти.

– Нiчого, Нiно, я поговорю.

Адмiнiстраторка простягнула йому слухавку з таким винуватим виглядом, нiби через неi бос втрапив у халепу.

– Слухаю! – Рустем довго мовчки вислуховував розповiдь. Його обличчя поступово набувало бiльш зосередженого виразу, в очах блиснула iскорка зацiкавлення. Пiсля низки стриманих «угу» вiн нарештi вiдповiв:

– Гаразд, я прийму вас завтра, якщо вже ви прибули аж зi Львова, але зможу лише вранцi, до початку робочого дня. Адмiнiстратор запише вас на десяту.