Панi Ка

Рустем замислено, повiльно розвернувся до вiкна й вiд несподiванки пiдстрибнув у крiслi. Замiсть крапель дощу, шибками котилися великi краплi кровi.

– Нiно! Нiно! – загукав вiн, але нiхто не вiдгукнувся. Рустем пiдбiг до дверей i визирнув у приймальню. Адмiнiстраторка вже пiшла. Екстрасенс глянув у вiкно приймальнi, але там на склi побачив звичайнi дощовi краплi. Тодi вiн повернувся в кабiнет, але й там уже було те саме. Волосся, що вiд переляку заворушилося на потилицi, повiльно вляглося. Рустем наблизився до вiкна й зусiбiч оглянув шибки, намагаючись розгледiти слiди кривавих крапель, але не знайшов iх.

Страх розчинився у венах, серце знову застукотiло рiвно. Голова трохи паморочилась, усе в очах взялося темними плямами, свiдомiсть потроху поринала в цю темiнь. Але Рустем упорався зi слабкiстю. Вiн завжди боявся кровi й зараз вiдчував, як потужно вона пульсуе у венах. Чоловiк сiв на краечок крiсла, глибоко вдихнув, видихнув, розгублено провiв рукою по волоссю.

2

Сонячне свiтло крiзь зсунутi штори м’яко огортало постать Рустема.

Вiн сидiв за своiм робочим столом, спираючись на нього лiктями, бездумно бавився ручкою. По iнший бiк столу сидiла жiнка. Вiк ii встановити було складно – шкiра обличчя ще здавалася молодою, але густа сивина у волоссi збивала з пантелику. Можна було подумати, що жiнка середнього вiку надто рано посивiла. А може, вiк у неi вже не маленький, просто гарно збереглася. Вона зовсiм не старалася суто по-жiночому здаватися гарнiшою: волосся не фарбувала, не користувалася макiяжем, не носила прикрас, та й убрана була не модно, хоча й не вирiзнялася нi несмаком, нi аскетичною суворiстю. Вузька темно-зелена спiдниця, не надто довга й не закоротка, якраз така, щоб закрити колiна. Плетена сiра кофта з пояском – не «бабусина», але все-таки значно вiдстала вiд моди. Словом, одяглася панi Катерина скромно й блякло, що й пасувало ii невиразнiй зовнiшностi.

Через це Рустему складно було визначити ii фiнансовi можливостi. Але вiн мусив це зробити. Складнiсть полягала в тому, щоб вiд початку чiтко визначити золоту середину й запросити саме ту суму, яку клiентка здатна заплатити.

Але й продешевити не хотiлося. Дотримуватися золотоi середини завжди проблематично, адже людина схильна до крайнощiв. Це вимагае досвiду. Втiм, Рустемовi його не бракувало. Ось i зараз, вислуховуючи розповiдь Катерини про сутнiсть, що оселилась у ii домi та намагаеться ii вбити, вiн силкувався розв’язати цю непросту задачу: «Скiльки з неi взяти?».