#стихиpotopalska

Я буду раннею весной

Я буду раннею весной,

Если все сложится,

Здесь главное, чтобы тоска на грусть не множилась,

Я буду мчаться впереди, я тренирована,

Бывает, воля барахлит, но нет, не сломана.

И, если нужно, сто кругов пройду опять,

Удача не лежит, ее не можно просто взять.

Я сделаю любовь и честь главней условностей,

Я стану в сотню раз сильней

И совестней.

Час минае, милий

Час минае, милий,

Свiт навколо крутиться,

А менi б до тебе, а менi б щосили

Серцем i душею мiцно пригорнутися,

Час минае швидко.

Я лише замислилась,

Як бувало гiрко, як бувало бридко,

Нiби i не спала, але наче виспалась

І бувала злою,

Може i нестерпною,

Зараз вже спокiйна, зараз я с тобою

Нинi, як нiколи, буду я вiдвертою,

Так, була розгублена,

Часом дуже втомлена,

А тепер розслаблена, а тепер долюблена,

Пiсля довгих рокiв тiльки опритомнiла

І вiдкрила очi,

Ясно подивилась,

Вже й не пригадаю тi самотнi ночi,

Бо в твоiх обiймах врештi опинилась.

Любов, вона тодi була, напевно

Любов, вона тодi була напевно,

І я вважала, що весь свiт в менi

Для тебе, але то даремно

Я думала що так, бо виявилось нi.

І розцвiтала вiд твоiх «кохаю»,

І берегла тi почуття в собi,

Надумала, що вб'ю, а потiм поховаю,

Бо я вважала так, насправдi було нi.

А потiм сталось все, як мало статись,

І не чекав нiхто тодi бiди,

Любовi вже не варто нам боятись

Я знала буде так, ти – нi.

І загалом, була то нiсенiтниця,

То гострих почуттiв комусь був брак

Гадаеш доля нам сприяе ще зустрiтися?

Напевно, нi, хоч мрiю я про так.

Кохання навчилось чекати

Кохання навчилось чекати,

Чекати i в дощ i в снiг,

Кохання не варто втрачати,

Заради миттевих втiх.

Заради коштовних лахiв,

Заради смачних трюфелiв,

Не варто не з’iхати з даху

Вiд найголовнiших слiв.

Не варто не втратити голову

Заради вже звичних не тих,

Не варто тремтiти вiд холоду,

В обiймах …чужих.

Кохання навчилось чекати,

Я знаю, i знаю напевно,

Усе геть на свiтi мати

Без нього… даремно.

Я еду, милый, еду

Я еду, милый, еду,

Я буду поутру,

К субботнему обеду,

А может к сентябрю.

Ну что там за засада?

Как будем жить теперь?

Сто пятая преграда —

Стена, но в ней есть дверь.

Наверное замучилась,

Взяла бронежилет,

На всякий разный случай

На завтрашний обед.