Жага до життя: Золотий жук, Останній листок, Дари волхвів, Зоряний хлопчик, Чарівна крамниця

Вiн знав також, що в цьому напрямку Полярне коло проходить через прокляту область безплiдних рiвнин Канади. Струмок, в якому вiн стояв, був притокою Мiдноi рiчки, яка тече на пiвнiч i впадае в затоцi Коронацii до Пiвнiчного Льодовитого океану. Вiн нiколи не бував там, але бачив цi мiсця на картi Компанii Гудзоновоi затоки.

Знову погляд його охопив навколишнiй пейзаж. То було невеселе видовище. Навкруги змальовувалася м'яка лiнiя неба. Усюди здiймалися невисокi пагорби. Не було нi дерев, нi кущiв, нi трави – нiчого, окрiм нескiнченноi i страшноi пустелi, вигляд якоi раптово змусив його здригнутися.

– Бiлле, – прошепотiв вiн кiлька разiв. – Бiлле!

Вiн опустився посеред молочноi води, немов навколишня широчiнь тiснила його нездоланною i суворою своею владою i розтрощувала жахом своеi буденностi. Вiн затремтiв, немов вiд сильноi лихоманки, аж доки рушниця не випала йому з рук i плюснула в струмок. Це нiби протверезило його. Долаючи свiй страх, вiн став нишпорити у водi, намагаючись знайти рушницю.

Вiн присунув мiшка до лiвого плеча, щоб полегшити тяжкiсть для пошкодженоi ноги. Потiм вiн почав обережно i повiльно, звиваючись вiд болю, просуватися до берега.

Вiн не зупинився. З вiдчаем, що межував з нерозсудливiстю, не звертаючи уваги на бiль, вiн поспiшав у напрямку до пагорба, за яким зник його товариш. Його фiгура виглядала ще бiльш безглуздою i дивною, нiж виглядав перший подорожнiй. Знову в ньому здiймалася хвиля страху, подолання якого коштувало йому найбiльших зусиль.

Але вiн дав собi лад i знову, вiдсунувши мiшок ще далi до лiвого плеча, продовжував шлях схилом пагорба.

Низ долини був болотистий. Товстий шар моху, подiбно губцi, вбирав у себе воду i утримував ii близько до поверхнi. Вода ця вичавлювалась з-пiд нiг подорожнього кожного крока. Ноги його тонули в мокрому мосi, i вiн з великим зусиллям звiльняв iх з баговиння. Вiн вибирав собi дорогу вiд одного вiдкритого мiсця до iншого, намагаючись йти слiдом того, хто пройшов тут ранiше.

Слiд цей плутав мiж скелястi майданчики, подiбнi острiвцям в цьому моховому морi.

Хоча вiн був один, але не втрачав дороги. Вiн знав, що прийде до мiсця, де сухий карликовий ялинник облямовуе берег маленького озера, що називався мовою краiни «Тiчiнiчiлi», або Краiна Низьких Стовбурiв. До цьго озера впадав невеликий струмок, вода якого не була молочною, подiбно до води iнших струмкiв цiеi мiсцевостi. Вiн пам'ятав добре, що вздовж цього струмка рiс очерет.