Безодня Маракота

Пiсля таких роздумiв я спробував було знову заснути, позаяк моя фiлософiя не лише навчила мене дивитися на смерть, як на незначний, вельми пересiчний випадок в одвiчнiй i незмiннiй долi людини, а й вiдiбрала менi цiкавiсть до життевих справ. Аж раптом я виявив, що стара закваска все ще нуртуе в менi. Кiлька хвилин я перевертався з боку на бiк, намагаючись погасити миттевий потяг мiркуваннями, якi плекав усi цi довгi мiсяцi. Потiм серед дикого завивання шторму до мене долинув глухий гул, це був пострiл iз сигнальноi гармати.

Сам не знаючи чому, я пiднявся, одягнувся, закурив люльку та попрямував на морський берег.

Коли виходив iз дому, стояла темрява, хоч в око стрель, вiтер дув iз такою силою, що менi довелося продиратися по гальцi, виставивши вперед плече. Обличчя моi пашiло та саднило вiд дрiбних камiнчикiв, пiднятих вiтром, а iскри з моеi люльки струменем вiялися позад мене, здiйснюючи в темрявi якийсь фантастичний танок. Я пiдiйшов до берега, на який iз диким ревiнням мчали величезнi хвилi, i, прикривши вiд солоних бризок очi долонею, став вдивлятися в море.

Не мiг нiчого розрiзнити, але все ж менi здалося, що разом iз поривами вiтру до мене долинають крики i невиразнi жаскi зойки. Продовжуючи витрiщатися, я раптом побачив спалах вогню, i миттю вся бухта i берег освiтилося зловiсним блакитним свiтлом. Це був кольоровий сигнальний вогник, засвiчений на борту корабля. Той лежав на боцi посеред зазубреного рифу пiд таким кутом, що я мiг бачити весь настил його палуби.

Це була велика двощоглова шхуна чужоземноi оснастки, i перебувала вона приблизно ярдiв за двiстi вiд берега. При мертво блакитному вогнi, що шипiв i блимав на найвищiй частинi баку, чiтко виднiлися реi та ванти, якi розвiвав вiтер. З моря, з глибокоi темряви, на корабель, що гине, безперервно та невпинно навалювалися довгi чорнi хвилi, на гребенях яких подекуди зловiсно бiлiла пiна. Потрапляючи в широке коло, утворене свiтлом сигнального вогню, кожна хвиля, здавалося, набирала потуги, збiльшувалася в обсязi i ще стрiмкiше мчала далi, щоб наступноi митi з гуркотом i ревiнням накинутися на свою жертву.

Я чiтко бачив десятьох чи дванадцятьох оскаженiлих матросiв, котрi чiплялися за ванти з навiтряного боку. Як тiльки при свiтлi вогню, запаленого на кораблi, вони побачили мене, моряки звернули до мене блiдi обличчя та благально замахали руками. Я вiдчув, що в менi знову пiдiймаеться огида до цих жалюгiдних, переляканих хробакiв.