Безодня Маракота

Я бачив, як ii бiле вбрання промайнуло в пiнi величезного валу, але потiм свiтло стало поступово згасати, i покалiчений корабель iз единим залишенцем поринув у темряву.

Коли я спостерiгав цю картину, усвiдомлення того, що я чоловiк, перемогло в менi всi фiлософськi аргументи, й я вiдчув якийсь потужний поштовх. Вiдкинувши убiк цинiзм, як якусь одежину, яку можна знову одягти, коли менi запрагнеться, я кинувся до свого човна. Стара посудина протiкала, але яка рiзниця? Адже я не раз тужливо i нерiшуче споглядав на флакончик iз опiем, то чи мiг зараз зважувати шанси й ухилятися вiд небезпеки? Вiдчайдушним зусиллям я пiдтягнув човен до води та стрибнув у нього.

Спершу боявся, що його перекине бурхливий прибiй, але пiсля кiлькох скажених ударiв веслами менi вдалося вибратися в море, i човен не затонув, хоча й наполовину наповнився водою. Тепер я перебував серед бурхливих хвиль, човен то злiтав на гребiнь величезного чорного валу, то падав униз так глибоко, що, поглянувши вгору, я бачив навколо себе лише блиск пiни на тлi темного неба. Далеко позаду я чув дикi вигуки староi Медж, котра помiтила мене в морi та безумовно вирiшила, що я збожеволiв.

Працюючи веслами, я озирався на всi боки, поки нарештi побачив величезну бiлу пляму на гребенi хвилi, що мчала менi назустрiч. Коли жiнку проносило хвилею повз мене, я нагнувся та насилу втягнув ii, наскрiзь промоклу, в човен. Менi не довелося гребти назад – наступний вал пiдхопив нас i викинув на берег. Вiдтягнувши човен подалi вiд води, я пiдняв жiнку i вiднiс ii в будинок.

Позаду шкутильгала економка, голосно вiтаючи мене та висловлюючи свое захоплення.

Услiд за цим у мене настала реакцiя. Я второпав, що моя ноша жива, дорогою додому приклав вухо до ii грудей i почув слабке биття серця. Переконавшись у цьому, недбало, як в’язку хмизу, опустив ii бiля вогню, який запалила стара Медж. Я навiть не поглянув на неi, щоб переконатися, вродлива вона чи нi. Вже багато рокiв я майже не звертав уваги на зовнiшнiсть жiнок.

Однак, лежачи у своему гамаку, я чув, як стара, розтираючи жiнку, щоб зiгрiти ii, монотонно бурмотiла: «Ах, бiдненька!», «Яка краля!», з чого виснував, що врятована мною жертва кораблетрощi була молодою та привабливою особою.

Ранок пiсля шторму видався тихим i сонячним. Прогулюючись вздовж довгоi смуги нанесеного пiску, я слухав важкий подих моря. Навколо рифа воно здiймалося та вирувало, але бiля берега було вкрите лише невеликими брижами.